Лара Роса - Драконячі Фаберже, Лара Роса

2.

– Марсіє! – прошипіла вона секретарці, хоч і голосно, та все ж пошепки, аби син не почув. – Я тебе для чого сюди влаштувала?!

– Стежити за вашим скарбом, – незворушним тоном відповіла пишногруда краля з волоссям кольору стиглої сливи й такими ж очима, не відриваючи при цьому від клавіатури маг’ютера ні пальців, ні очей.

– Яким…, – ледь не гарикнула дракономатір, вчасно стишивши голос, – скарбом?!

– Синочкою вашим, – спокійно уточнила секретарка й підвела на жінку іронічний погляд: – Чи у вас є інші скарби?

– Порозумуй мені, Марсіє! – погрозилась їй пальцем жінка. – То я швидко влаштую твоє звільнення!

– Це вже навряд, – хмикнула краля, повертаючись до своєї роботи, – Корвел встиг належно оцінити мої професійні навички, й вони його більш, ніж влаштовують.

– І яким чином визначав? – їдуче зіщулила очі дракониця. – Горизонтально-ліжковим?

– А хоч би й так! – нахабно сяйнула своїми сизо-ліловими очима секретарка. – Ви хотіли, щоб я стежила? Я це й робила! Всюди!

– Та невже?! – сплеснула руками жінка. – А ото що?! – тицьнула вона пальцем в бік дверей печеро-офісу. – Чи не твої бува?

– Не мої! – пирхнула краля. – На жаль! Я ж не дракониця. Я тільки звичайного принести можу.

– Я тебе принесу! – нависла над нею жінка. – Мені отих вистачить розгрібати за тобою! Як же це ти не встежила?

– А ви мене викликали з доповіддю в той день, – сплівши перед собою пальці, сперлась на них підборіддям дівчина. – От Корвел й залишився без нагляду. І саме в той день в нього шию прихопило. Була б я поряд – сама б розім’яла. А так – довелось йому до масажистки летіти. Та й наплела йому, що потрібен цілий комплекс й масажу, і вправ. Та ще й масаж робити і його людській подобі, й драконячій. От і наробила.

– О-о-о! – закотила очі дракониця. – Ти ще мене звинувать!

– Ну, вам же не терпілось все знати, – знизала плечима секретарка. – Себе тепер й звинувачуйте.

– Диви, яка смілива стала! – похмуро процідила жінка. – Адресу тієї вертлявки драконохвостої давай! Я їй зараз влаштую масаж шиї так, щоб в бік Корвела й голову повернути не могла. А з тебе вирахую за недогляд.

Марсія сердито щось черкнула на шматку паперу й тицьнула дракониці. Схопивши його, жінка вимелась з печеро-офісу й, обернувшись пурпуровим драконом, рвонула за вказаною адресою.

Масажний салон розташувався на досить мальовничому плато, засадженому скелястими соснами в оточенні яскраво-жовтої каменеломки. Біля самого входу майоріли зарості коралового вересу, розповсюджуючи довкола себе солодко-медові аромати.

Дракониця похмурилась: та пронира й про любов Корвела до меду дізналась?! Добре підготувалась – все винюхала! І про шию, й про спадкоємців, про яких він мріє, і про мед! Гадюччя крилате! І плодовите ж яке! П’ятьох підсунула, щоб вже совість її кровиночку остаточно замучила, бо ж сама таким виховала на свою дурну голову! Хто ж знав, що та совість прокидатиметься в ньому не тільки стосовно матусі, а й до всіляких шахрайок, що сплять й бачать, як її… ну, добре, їхні сімейні скарби розтягнути!

Печеро-салон «Краса у здоров’ї» було оформлено в приємних тонах. Стіни виклали камінням теплих пастельних кольорів. Світильники випромінювали таке ж тепле сяйво. І всюди квітували квіти. Взагалі було помітно, що вклали сюди точно не один нулик від чималої циферки.

У просторому фоє перед широкими мармуровими сходами до низки печеро-кабінетів сиділа миловидна секретарка з такими формами, що мали б миттю продемонструвати майстерність цього салону краси й здоров’я: вона аж пашіла і тим, й іншим!

«От же ж, окозамилювачі! – пирхнула про себе дракониця. – Спочатку цією ходячою рекламою приголомшать, а потім роби з клієнтом все, на що його гаманця вистачить! Літали – бачили! Ну, я вам зараз влаштую контрольну покупку!»

– Вітаю вас в нашому салоні! – розпливлась натренованим усміхом секретарка. – Радо допоможемо вам вирішити всі ваші проблеми.

«Та якби ж!» – хмикнула подумки жінка.

– В мене проблеми зі спиною! – вирішила вона почати з розвідки боєм. – Й мені рекомендували майстра Тірену.

– Перепрошую, – намагалась все ще зберегти усмішку секретарка, – пані?..

– Лісенна! – вирішила представитись вигаданим ім’ям Корвелія.

Так-так! Сина вона назвала на честь себе коханої, щоб чоловік, кожного разу звертаючись до сина, згадував й свою чарівну дружиноньку. Судячи з того, скільки він робив їй подарунків, ефект спрацював. А тепер хтось хоче зазіхнути на те, що вона стільки століть вибудовувала!

– Пані Лісенно, – невинно кліпаючи своїми гарнючими очима, намагалась пустити в хід ментальну магію секретарка, – річ у тому, що майстер Тірена нікого не приймає поза чергою. Лиш у дуже виняткових випадках. Але в нас повно інших чудових майстрів!

Корвелія одразу ж відчула, як на неї намагаються вплинути. Тепер було зрозуміло, що цю живу рекламу тримають тут ще й задля того, аби клієнти не скандалили: чудовий маркетинговий хід! Але здебільшого на чоловіків впливає. В неї ж – імунітет на менталістів.

– Гаразд, – примхливо скривилась дракониця, – якщо майстер Тірена так вже сильно зайнята – я пошукаю інший салон, – й розвернулась до виходу.

– Що відбувається, Айро? – долетів їй в спину досить стомлений, але приємний жіночий голос.

– Пані хотіла б поза чергою лише до вас, – невдоволено доповіла секретарка.

Корвелія озирнулась: на неї дивилась висока, струнка й до неподобства гарна молода дракониця! Ні, ну, та будь вона чоловіком, то теж не оминула б цю спідницю! Корвела цілком можна було зрозуміти. Але ж не дракончат з нею штампувати та ще й у такій кількості! Задоволення – задоволенням, а бізнес – бізнесом! Та відвести очі від цієї довершеності було важко навіть їй! Що вже про нещасного хлопчика говорити.

Волосся кольору стиглої вишні струменіло по приємно округлих плечах молодиці й сяяло так, наче його зсередини підсвічувало. А очі! Мов розбурхане море! Сині з ледь відчутною прозеленню так і затягували до своїх глибин. Корвелія аж головою мотнула, проганяючи ману: хай би дійсно чоловіком була! Тьфу, ти!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍