Лара Роса - Драконячі Фаберже, Лара Роса

Гумористична книга в рамках міжавторського флешмобу про дракона-мільярдера. Як відомо, у драконів явна демографічна проблема: ви їх взагалі бачили? Отож. То й не дивно, що цей драконячий мільярдер так перейнявся своїми потенційними нащадками. Тільки матуся його трохи іншої думки: знається жіночка на підставах))

1.

– Синку, скажи, що це неправда, – сутужно зітхнула висока бронзовокоса жінка.

– Мамо, я розберусь, – буркнув не менш високий статурний чоловік з довгим чорним волоссям, заплетеним у кілька тонких кісок й стягнутих на потилиці.

Зараз його більше хвилювали папери, що стосувались прибутків по його вкладеннях у головний драконячий банк, а не оте високохудожнє непорозуміння у кількості п’яти штук, котрі голова служби охорони порозтикав по всіх кріслах, що стояли вздовж столу для засідань.

– Вони не можуть бути твоїми, – не вгамовувалась матір, що так невчасно завітала до нього в печеро-офіс.

– Я з’ясую, – буркнув синок, навіть не відірвавшись від паперів.

– Що ти з’ясуєш?! – сплеснула руками жінка. – Ти ж подивись! Ти – величний чорний дракон! А тут?! Всі кольори райдуги!

– Два! – розмашисто підмахнув він якогось листа.

– Що – два? – розгублено втупилась в нього матір.

– Два кольори, – відірвався він нарешті від паперів й окинув прискіпливим поглядом всі п’ять драконячих яєць, котрі поки що сумирно покоїлись у кріслах. – Синій і рожевий. Кольори Тірени. Пішли в матір.

– Корвеле! Синочку! Не поспішай, – заметушилась жінка. – Ти візерунки звірив?

– Секретарка перевірила, – знов зайнявся він паперами.

– Ти збожеволів?! – скинулась матір. – Таку важливу й інтимну, можна сказати, справу ти довірив секретарці?!

– Вона й більш інтимні речі бачила, – не замислюючись брякнув Корвел.

– Я скільки тебе вчила?! – з очей жінки вилетіли дві блискавки й зі скреготінням продряпали стіл по обидва боки від рук сина, змусивши його смикнутись. – Ніяких стосунків на робочому місці!

– Так ми не на робочому, – хмикнув той, змахнувши кілька скіпок, що відщепились від столу, й продовжив щось рахувати.

– Корвеле! – ляснула по столу долонею матір, викликавши цілий міні-столотрус.

– Мамо! – гарикнув у відповідь син. – В мене важливі документи!

– В тебе завжди документи важливіші за будь-що! – гримнула у відповідь жінка.

– Гаразд, – відсунув він від себе стос паперів. – Якщо тебе влаштовує втрата одного-двох нулів з наших рахунків – продовжуй в тому ж дусі.

Ні, ну, не для того вона свого чоловіка обкручувала, щоб тепер нулі з рахунків втрачати! Але ж… Жінка зиркнула на ті драконячі яйця: «Фаберже недороблені! Та ще й п’ять. П’ять! Це ж скільки нулів на них піде?!»

– Корвеле, синку, в таких питаннях не варто гарячкувати, – знов скосила вона очі на потенційний виводок дракончат. – Ти б впевнився для початку.

– Що там впевнятись! Візерунки сходяться, а Тірена приховувала від мене, що я скоро стану батьком! – чоловік так розходився, що від його скронь й аж по вилицях чорна блискуча луска вискочила. – Ховала від мене моїх дітей, бо їй, бачте, мільярдери не до вподоби! Образилась, що не попередив! – він грюкнув по столу кулаком, що теж вже вкрився драконячою лускою. – А як же кохання?! Варто було про мої мільярди взнати, як взяла й втекла! Принципи в неї!

Ой, знала вона ті принципи! Вертихвостка синьо-рожевохвоста! Заздалегідь все спланувала, щоб потім свої Фаберже її кровиночці підсунути так, ніби це він їх в неї з пазурів видрав. Морда драконяча! Ну, вона виведе її на чисту воду!

– Не нервуй, сонце моє ясне! – наблизившись до сина, погладила його по голові.

– Мамо! – смикнувся той від неї. – Мені не три рочки!

– Та я помітила, – зітхнула дракониця. – В три рочки ти колекціонував більш безпечні кіндер-сюрпризи.

– Ну, досить! – тепер вже з очей чоловіка сипонули блискавки й закрутились довкола матері, погрозливо потріскуючи.

– Гаразд! – змахнула та рукою, розвіюючи їх. – Рахуй! Сама з усім розберусь, – пирхнула вона й рушила до масивних кованих дверей.

– Не смій втручатись! – рикнув їй в спину син. – Це – моя справа!

– Корвеле! – зі знущальним осміхом на губах озирнулась на нього матір. – Я не збираюсь стояти осторонь, коли мене намагаються зробити бабусею. Треба ж підготуватись. Три хлопчики й дві дівчинки – це не жарти! Скільки всього треба! – смішливо похитала головою жінка, зникаючи за дверима.

«Ой, треба, поки нулі на місці! – подумки скривилась вона. – Їм навіть бандитське угрупування створювати не доведеться – й так до останнього нуля все випотрошать, варто буде лиш блимнути на цього телепня своїми безвинними оченятами!»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍