Світлана Талан - Букет улюблених квітів

— Томо, ви — мудра жінка, але є те, що пробачати не можна.

— А я ризикну! — сказала Тамара.

Розділ 42

Лізка повернулася з міста пригнічена, і це відразу впало Миколі в очі.

— Щось трапилося? — турботливо запитав він.

— Та ні, все гаразд, — відповіла жінка, ховаючи погляд.

— Я ж бачу, ти чимось схвильована, — наполягав чоловік. — Може, поясниш?

— Я тобі мобільний телефон купила. І картку, — усміхнулася Лізка. — Ми повинні підгримувати зв’язок, а то я маю телефон, а ти — ні.

— Навіщо витрачалася? І без нього обійшовся б, — вдавано бурчав Микола, але Лізка перехопила його задоволений погляд. — Тримай! Недорогий, щоправда.

— А навіщо мені дорогий? Чи я грати в ігри буду? Та й Інтернет мені ні до чого, а ось зателефонувати тобі зможу! — радісно та збуджено говорив чоловік.

Лізка краєм ока спостерігала, як чоловік тішився мобільником. Він радів, як дитина новій іграшці, і жінці потеплішало на душі. Лізка вирішила змовчати, що Миколу хочуть бачити слідчий і дільничний. Жінка сподівалася, що все обійдеться, і ті забудуть про нього, а якщо станеться так, що все розкриється, вона скаже, що просто забула розповісти. Попри все, черв’як неспокою потихеньку точив Лізку. Хай як вона намагалася ні про що не думати, в голову лізли страхи, що її Микола міг убити невинну жінку. Вона поринула у свої невеселі думи й ледь не впустила з рук миску з борщем.

— Та що з тобою, Лізко?! Може, поясниш нарешті? — стривожено допитувався Микола.

— Колю, скажи мені правду, прошу тебе.

— Яку правду?

— Ти справді не покинеш мене й не опинишся за гратами?

— Тьху на тебе та твій поганий язик! Я ж говорив, що насидівся вдосталь! Життя й так пройшло повз мене, то відчую волю хоч ті роки, що лишилися.

Лізка подивилася на чоловіка. Вона вірила йому. Серце підказувало, що Микола щирий із нею.

«Він і так настраждався, а тут ще я зі своїми дурнуватими підозрами!» — лаяла жінка себе. — Колю, пообіцяй іще раз, що у нас все буде гаразд, — попросила вона.

— Лізко, обіцяю! Ще раз повторити?

— Дякую. Не треба, — Лізка задоволено всміхнулася.

Розділ 43

Тамара вирішила потрохи готуватися до приїзду тітки Людмили. Дату її повернення вона не знала, але хотіла до того часу зробити у будинку генеральне прибирання. А ще — консервацію на зиму. Хлопчики й Галина полюбляли хрумати маринованими огірочками: Галі подобалися огірки, закриті в банки разом із помідорами, а дітям — огірки з морквою. Тамара ж не любила маринованих овочів, їй більше смакувало варення з вишень і полуниці.

Жінка наготувала банки з кришками та пішла в садок по зелень. Земельна ділянка була невелика, більшу її площу займали будинок, гараж, літня кухня та двір. У невеличкому садку росло кілька плодових дерев, розкинулася велика клумба з ліліями, тож для городини місця майже не лишалося — під парканом зеленіли тільки кріп і петрушка. Колись тут іще ріс хрін. Якогось року він дуже розрісся і навіть проліз на сусідську ділянку, тож Тамара з Марком вирішили восени трохи його прорідити. Марку довелося добре попотіти над найбільшим кущем: чоловік ніяк не міг дістатися кінця довгого кореня.

— Усе! Більше не можу! — сказав Марк, викопавши навколо кореня цілу яму.

— Тягнімо його, як ріпку! — запропонувала Тамара.

Разом вони взялися за корінь, напружилися і витягли його — довжелезного й тонкого. Марк присвиснув і підняв корінь угору — той сягав землі.

— Нічогенький! — розсміялася Тамара. — Метрів зо два буде!

— Він тут не весь, ми кінець відірвали, — уточнив Марк.

Вони посміялися з того хрону, а він, напевно, образився, бо відтоді, хай до чого не вдавалися, хрін на їхній ділянці не ріс.

Тамара нарвала кропу, струсила з нього дощові краплі.

«По хрін і моркву доведеться сходити на ринок», — подумала Тома.

Огірки з помідорами вона купила ще вчора, а про хрін забула. Замочивши огірки у мисці з холодною водою, Тамара попрямувала на ринок.

Посеред будня тут було малолюдно, тому жінка не вешталася між торговими рядами, а відразу купила все потрібне та вже збиралася повертатися додому, коли випадково побачила Анатолія. Чоловік проходжався між рядами, де торгували квітами. Іноді він зупинявся там, де продавали лілії, потім рухався далі.

— Схоже, вибирає квіти, — припустила Тамара.

Жіноча цікавість узяла гору, й вона вирішила постежити за Анатолієм. Чоловік зупинявся біля тих жінок, що мали на продаж саме білі лілії.

«Цікаво, кому Толик їх подарує? — майнула в Тамариній голові думка, та жінка відразу прогнала її. — Мені байдуже!» — відмахнулася та притьмом, аби Анатолій її не помітив, подалася з ринку.

День за роботою минув швидко. Надвечір на веранді, під старими ковдрами, стояли перекинуті догори дном банки із маринованими огірками та помідорами. Тамара дочекалася дзвінка від Федька та пішла в душ.

«Ось тобі й багато вільного часу! — міркувала жінка. — День пролетів, а до прибирання руки не дійшли».

Повечеряла Тамара салатом зі свіжих овочів. Чомусь не телефонував Слава. Жінка згадала, що обіцяла його познайомити з Галею, проте й досі не запросила.

— Галю, пам’ятаєш я тобі розповідала про чоловіка, який був знайомий із нашою мамою? — запитала Тамара сестру, набравши її номер.

— Так. І що?

— Я хотіла б вас познайомити. Ти не проти?

— А чоловік хоч гарний? — жартома поцікавилася Галина.

— Гарний, але чужий, — у тон їй відповіла Тамара.

— Отак завжди! І чому всі гарні чоловіки одружені?

— То коли можна до тебе завітати? Чи краще ти до мене прийдеш?

— Коли надумаєте, тоді й приходьте, — сказала Галина. — Чай і кава тепер у мене є завжди.

— Добре. Я тебе попереджу, — пообіцяла жінка.

Вечір почався з дощу. Тамара посиділа на ґанку під дашком, спостерігаючи, як на калюжах розходяться великі кола від крапель.

«Задощило надовго», — подумала вона.

Стало темно, незатишно у дворі та в душі жінки. Тамара сховалася в хату, замкнувши двері.

Розділ 44

Минув іще один схожий на казку день Марининого життя. Славко довго у місті не затримався, незабаром повернувся до неї. Він знову був поруч, такий сильний, мужній