Джоан Харріс - П'ять четвертинок апельсина

щось підкаже, але в «Поганій репутації» він платив готівкою. Коли я прийшла туди, кафе виявилось заповненим тими приїжджими, які окупували й закусочну на колесах. Було там і декілька місцевих: Міріель Дюпре та двійко хлопців Леляс разом із Аланом Лекозом, але більшість були нетутешні – зухвалі дівулі в дизайнерських джинсах і кофтинках з поворозками та хлопці в шкіряних штанях або лайкрових шортах. Я помітила, що молодий Брассо додав до свого жалюгідного асортименту ігрових автоматів ще й музичний і поставив у кутку більярдний стіл – здається, не в усіх у Ле-Лавезі торгівля йшла погано. Можливо, саме через це я не отримала достатньої підтримки. «Малиновий млинець» розташований на далекому кутку села, біля дороги на Анже. Ферма завжди була відлюдним місцем, бо на півкілометра навкруги не стояло жодного будинку. Відносно поряд були тільки церква й пошта, і можна здогадатися, що під час служби Люк дотримувався тиші. Я ще двічі поскаржилася Луїсові Рамондену, але з тим же успіхом могла поговорити з котом – принаймні від нього був би такий самий толк.

Рамонден твердо заявив, що той чоловік нікому не завдає шкоди. Якби він порушував закон, то можна було б щось удіяти. Тож наразі мені треба заспокоїтися, а він хай продовжує свій бізнес. Зрозуміло?

Тоді почалися й інші біди. Спочатку дрібниці. Однієї ночі на вулиці запускали феєрверки. Потім мотоцикли ревли біля моїх дверей о другій ночі. Хтось кинув сміття на мій поріг. Розбили шибку в скляних дверях. Одного разу вночі якийсь мотоцикліст гасав по моєму великому полю й наробив вісімок, колій і якихось божевільних петель у недозрілій пшениці. Кажу ж, дрібнички. Малі прикрощі. Нічого такого, у чому можна було звинуватити його й тих немісцевих, які приперлися вслід за ним. А потім хтось прочинив двері курника, туди залізла лисиця та вбила всіх моїх гарненьких коричневих польських курочок. Десять молодок, усі добряче вгодовані, були втрачені за одну ніч. Я сказала Луїсові – крадіжки та правопорушення належать до його компетенції, – але натомість він майже звинуватив мене в тому, що я сама забула зачинити дверцята.

– Чи не здається вам, що то вони самі могли прочинитися вночі? – він широко всміхнувся, наче його вишкіряння могло оживити моїх бідолашних курочок. Я тільки сердито глянула на нього.

– Заперті двері самі не прочиняються, – роздратовано проказала я. – І що ж це за така розумна лисиця, що сама відсунула навісний замок? Якийсь злодій навмисне зробив це, і вам, Луїсе Рамонден, платять, щоб ви знайшли, хто саме.

Луїс одразу втратив упевненість і щось пробурчав собі під ніс.

– Що ви сказали? – різко спитала я. – У мене все гаразд зі слухом, молодий Луїсе, і вам краще в це повірити. Я навіть пам’ятаю, як… – і тут мені довелось обірватися на півслові. Я ледве не сказала, що пам’ятаю, як його дід хропів у церкві п’яний, як чіп, і обмочився в штани, заховавшись у сповідальні під час великодньої служби. Але ж удовиця Симон не могла про таке знати, і я похолоділа від думки про те, що могла виказати себе старими плітками. Тепер ви розумієте, чому я намагалася триматись подалі від тих родин.

А втім, Луїс погодився оглянути ферму, однак нічого не знайшов, і мені довелося вправлятись із ситуацією самотужки. Втрата курочок була тяжким ударом. Я не могла дозволити собі купити нових – та й хто міг гарантувати, що таке не станеться знову? – тож мені довелося купувати яйця на старій фермі Ур’я, яка тепер належала сімейній парі на прізвище Поммо. Вони вирощували кукурудзу й соняшник і здавали їх на переробний завод, розташований у верхів’ях річки.

Я знала, що за цими випадками стоїть Люк. Знала, але нічого не могла довести, і це зводило мене з розуму. Гірше було те, що я не здогадувалась, навіщо він це робить, тож моя лють зростала, аж поки не почала стискати голову, як прес для сидру, що розчавлює стигле й сповнене соку яблуко. Після нічного візиту лисиці я призвичаїлася пильнувати біля темного вікна, притиснувши до грудей пістолет. Якби мене хтось побачив, то здивувався б моєму химерному вигляду – осіннє пальто поверх нічної сорочки, сторож свого двору. Я купила декілька нових замків для воріт і вигулу та щоночі стояла на варті в очікуванні непроханих гостей. Але ніхто не приходив. Той сучий син, мабуть, знав, що я тут роблю, хоч я й гадки не мала, звідки. Я вже почала підозрювати, що він вміє читати мої думки.

5

Пройшло зовсім небагато часу, і безсоння взяло своє. Я стала неуважною вдень. Забувала рецепти. Не могла згадати, чи солила вже омлет, і тому або солила його двічі, або ж не солила зовсім. Я сильно порізалась, коли дрібнила цибулю, і зрозуміла, що закуняла над дошкою, тільки коли прокинулась із закривавленою рукою та раною на пальці. Я гарикала на тих відвідувачів, які залишились. Хоча музика й мотоцикли трохи стишилися, поголос про мене все ж пішов, бо ті завсідники, яких я втратила, більше не повертались. Ні, я не залишилася сама-самісінька. У мене було декілька друзів, які стали на мій бік, але глибоко приховане постійне відчуття підозри, що відчужило Мірабель Дартижан від решти села, було і в моїй крові. Я відмовлялася від жалощів. Моя злість віддалила від мене друзів і відлякувала клієнтів. Мене підживлювали тільки лють та адреналін.

Дивно, що саме Поль нарешті поклав цьому край. Декілька днів поспіль він був моїм єдиним клієнтом в обід, пунктуальним, як церковний годинник. Він сидів у мене десь годину, його пес увесь цей час слухняно лежав під стільцем, а Поль їв і мовчки дивився на дорогу. Він так мало звертав уваги на закусочний фургон, що можна було запідозрити в нього проблеми зі слухом, і я нечасто чула від нього щось інше, крім слів привітання й прощання.

Одного дня він зайшов, але не сів за звичний столик. Я здогадалась, що тут щось не те. Минув тиждень від лисячого вторгнення до курника, і я почувалася втомленою, як собака. Моя ліва рука була міцно перев’язана через поріз, тож мені довелося просити Лізу нарізати овочі для супу. Я досі наполягала на тому, щоб самій готувати випічку. Можете собі уявити, як працюється з тістом, коли одна рука замотана в целофан, – це важка робота. Я стояла напівсонна в кухні й ледве відповіла на