Ніклас Натт-о-Даг - 1793

й стінами тече… Шпалери повідклеювалися, візерунки від вологи знебарвилися і майже зникли. Дошки на дерев’яній підлозі покрутило від води, під нашими ногами вони страшенно рипіли, зали всі порожні й неосвітлені, тканина на кріслах і диванах подерта й назовні стирчать пружини. У великій залі господар через плече кинув мені кілька слів, перш ніж розвернутися і піти у свої покої: «Завтра почнемо роботу». Почувши його кроки в коридорах, я зрозумів, що він залишив мене самого.

Оскільки він не показав, де мені спати, я вирішив знайти собі місце сам. Багато дверей не відчинялися. Нижній поверх призначався для прийому гостей. Велика зала для танців — порожня і занедбана, стільці складені стосами один на один. За довгим столом у їдальні могло сісти з двадцятеро людей, але стільниця тріснула посередині й широка тріщина пролягла від одного краю до другого. Над каміном висів портрет, писаний олійними фарбами. Судячи з одягу, на картині був зображений чоловік. Він стояв перед засіяним полем, на руках персні, на шиї ланцюг з медальйоном. А обличчя не було, люба сестро. Хтось вирізав його з полотна. Над плечима фігури — дірка з покошланими краями. Аж згодом я знайшов цю вирізану частину портрета в попелі в каміні.

На другому поверсі рядком розташувалися спальні, усі як одна порожні. Одну з них я вибрав для себе. Матрац на ліжку вологий, рама трухлява, тож я вирішив спати на підлозі, підклавши замість подушки свою торбу. Ляжу якомога далі від дверей, спиною до кутка.

У протилежному крилі будинку спальні більші — мабуть, колись у них жили господарі. В одній з них був ще портрет, цього разу жінки. У старовинній сукні, руки простягнуті до глядача, мовби кличуть його зайти до неї, у картину. Її обличчя теж вирізали, але значно обережнішими рухами, не так оскаженіло, як з портрета чоловіка у великій залі. Ту частину я знайшов досить швидко. На широкому ліжку під стіною з простирадла й ковдри викладено контури жіночого тіла, що лежить на спині, вкрите покривалом, а на місці голови лежала вирізана з картини частина. Обличчя цієї своєрідної ляльки тепло всміхалося, але мені здалося, що очі й обличчя відкривають зовсім інші, не радісні й добрі відчуття. Чи справді жінка щось таке відчувала, чи художник не впорався зі своїм завданням — цього я не міг знати.

На матраці біля цієї незвичайної ляльки виднілася вм’ятина, і я зрозумів, що мій господар частенько проводить ночі тут, лежачи на боку й поклавши руку на стан уявної жінки. Моя підозра підтвердилася у наступні ночі — я чув через зачинені двері кімнати, як він говорить з лялькою, але завжди тихо, нічого до пуття розібрати я так і не зміг. Іноді чулися й інші звуки — не можу сказати напевно, сміх чи плач.

Я повернувся у свою кімнату в пригніченому настрої від усього побаченого. Поставив стілець під дверима, усівся у свій куток, підтягнув коліна до підборіддя, і так і трусився від холоду й тяжких відчуттів, що не відпускали мене, аж поки я заснув. У темряві будинок був сповнений різних звуків, сестричко, ніби ті, що колись тут жили, хотіли до підмурку розвалити його. Спав я якимись уривками. Сон переривався, потім я знову провалювався в небуття, а на межі між сном і явою мені здавалося, що я чую кроки в порожніх коридорах, крики задоволення і болю, благання про допомогу, сміх, зойки й музику якогось давно забутого свята… Мені ввижалися чоловіки й жінки з незвичайними масками, вони бігали залами й кімнатами, граючи в хованки…

Уночі здійнявся вітер і пішов дощ, повітря в кімнаті стало ще вологіше й холодніше, а краплі дощу гучно стукали в бляшаний барабан даху.

10.

Розбудила мене та важкість, що буває, коли на тебе хтось дивиться. Я розплющив очі. Мій господар сидів на ліжку, на якому я так не хотів спати, що вибрав лягти на підлозі. «Пора», — коротко сказав він. Я протер очі й підвівся. Пішов слідом за ним з кімнати вниз сходами, далі через подвір’я до будівлі, звідки Маґнус вже бажав нам доброго ранку скаженим гавкотом. Я дуже боявся нової зустрічі з лютою звірюгою, але ми проминули його апартаменти й пішли далі до меншої кам’яної хатинки. Господар відімкнув двері великим залізним ключем і показав мені, щоб я зайшов.

За сіньми у просторій кімнаті зі згаслим закіптюженим каміном стояв стіл, а на ньому на весь зріст лежав юнак, навряд чи старший за мене. Руки й ноги його зв’язані стягнутими під столом ременями, тому він не міг навіть поворухнутися. З рота стирчала ганчірка, яку притримувала дерев’яна палиця, мотузкою прив’язана до голови, — щоб не кричав. На очах пов’язка. Він був не при тямі. Біля стола стояли пляшки від вина, валялася лійка, у повітрі витав кислий запах винного перегару. Схоже, його заливали вином, аж поки він знепритомнів. Чисті гарні риси обличчя, довге, до плечей, золотаве волосся — зовсім як моє. Я ще не встиг до кінця збагнути, що ж побачив, а з-за спини вже пролунав той самий байдужий голос: «Мені сказали, що ти був учнем фельдшера. Скільки кінцівок ти відрізав, щоб урятувати життя пораненого?» «Самостійно пилкою і ножем я не працював, але допомагав майстрові в роботі дуже багато», — відповів я, відчуваючи грудку в горлі. Господар кивнув. «Тепер це твій пацієнт, Крістофере Бліксе. Я хочу, щоб ти відрізав йому руки й ноги, ніби він дістав поранення багнетом чи картеччю. Обидві ноги, обидві руки. Також я хочу, щоб ти його осліпив. І відрізав йому язика. І щоб він оглух. Це завдання, яке ти маєш виконати, щоб виплатити свої борги. Його життя — у твоїх руках. Якщо даси йому померти через співчуття чи якусь помилку — його доля здасться тобі казкою порівняно з тим, що чекатиме тебе. Усі інструменти й приладдя, які треба, я тобі надам. Ти все зрозумів з того, що я сказав?»

Приміщення закрутилося в мене перед очима. Я не вірив своїм вухам. Мені здалося, що той нічний кошмар, який я пережив на пагорбі, повернувся, щоб знову мене мучити. Від потрясіння я навіть забув про своє становище й втратив обережність: «Ні! Я цього не робитиму нізащо, навіть за свою волю! Відішліть мене назад у Стокгольм, посадіть у боргову в’язницю, краще я двадцять років працюватиму, прикований до столу, ніж зроблю таке! Благаю, відішліть мене назад!» Чоловік махнув головою: «Це вже неможливо. Іще раз скажеш щось поперек мого слова — зразу кину до псюри. Почне з ніг