Сергій Батурін - Шизґара

Якось завертала з вулиці у провулок, та й мало на наїхала на нього дитячим возиком — із сином з консультації поверталися. Так він з лиця не змінився, кивнув, даючи зрозуміти, що пізнав, слова не сказав і пішов собі. Хоч би спитав: як ти… Посміхнувся би чи що… Так ні: жоден м'яз на обличчі не поворухнувся. А її ж могло б вже й на світі не бути…

Вона народжувала тяжко: сама невеличка, а дитя — чималеньке. І таке: Ірина в Києві, бо яка там медицина у військовому містечку, чоловік — офіцер-зв'язківець — у частині був у той час на Уралі. А батьки після закінчення дипломатичної академії — аж в Індії. При Ірині в Києві тільки бабуся була — Галина Валеріанівна. Як пологи почалися — думала Ірина, що помре. Страх страшенний. Як пережила — сама не знала. Добу цілу — лише нестерпний біль, мучилася, з життям прощалася, здавалося — не розродитись їй, та бабця подзвонила до Калькутти, батькові до консульства, він прилетів першим же рейсом і пролив рясний золотий дощ на лікарів. Тут виявилося, що все вони вміють: і пологи вести, й біль зменшувати, й доглядати по-людському за породіллею. І хлопчик народився — молодець, здоровенький красень, і сама — майже не порвана. І ніхто не сказав більше жодного разу: «Вміла з чоловіком трахатися, вмій і терпіти!» Слова знайшлися людські.

…А другий раз зустрілися, як вона вже розлучилася зі своїм офіцером. Побачила з вікна тролейбуса на бульварі Шевченка Олексія, що стояв і розмовляв з якимось парубком, на першій же зупинці вистрибнула. І — ходу до нього. Нащо — хтозна. Чула ж, що одружився вже й син є. Хлопець той, знайомий Олексія, тямущий виявився — вмить ушився. А вони пішли в кафе, посиділи, кави попили й погомоніли за життя, розповіли кожен про себе.

А що вона могла йому розповісти? Після нього їй довгий час як пороблено було. Легко й райдужно починалися стосунки з парубками, та довго не трималися, лишаючи по собі чорний липкий осад на дні душі.

З одним аж так все серйозно здавалося, що й про весілля заговорювали. Якраз влітку полетіла до батьків до Індії, а там зрозуміла — вагітна. Повернулася, а тут поговір йде: зовсім не по-чернечому він жив, поки вона пагодами милувалася, та той і сам не приховував: ти, мовляв, поїхала, а я ж дорослий мужчина, без жінки терпіти не мушу. Ірина назвала його наволоччю, викреслила з життя й записалася на вакуум-аборт.

А військового свого вона знайшла в кабаку. Зібралися вони раз із дівчатами в «Либідь». Крутий тоді був ресторан, при готелі «Інтурист». Сторонніх з вулиці не пускали. Ну, вони знали як зайти, та й швейцар своє чітко знав: законний його червінчик у чарівний спосіб опинявся у нагрудній кишені його піджака, що спричиняло раптове погіршення зору, яке тривало рівно стільки часу, скільки потрібно для того, щоб пройти холом і сховатися в кабіні ліфта.

Цілком ймовірно, що у швейцаровій кишені того дня назбиралася пристойна сума: в залі гуляли дві компанії — молодих офіцерів та футболістів — котрі, як не крути, іноземними туристами виявитися не могли жодним чином.

Там-то й поклав на Ірину око ставний старлей у парадному мундирі із золотими погонами. Лишень музика заграла, підлетів, представився Едуардом, запросив танцювати й закрутив у шаленому вирі па й фігур пристрасного танцю. От з того дня й закрутилося: тиждень яскравих зустрічей, — незчулася, як до РАГСу із заявою подалися.

Як родину військовослужбовця їх розписали протягом кількох днів, не змушуючи чекати встановлений місяць, і невдовзі опинилася Ірина з незакінченою вищою освітою у військовому містечку неподалік Свердловська в статусі офіцерської дружини-домогосподарки.

Прісний гарнізонний побут на мав нічого спільного із веселим студентським життям. Едуард з блискучого дотепного кавалера враз перетворився на нудотного в'їдливого чоловіка. Жодних інтересів поза службою у нього не виявилося, і всі його розмови крутилися довкола того, кому дали зірочку, кого підвищили й хто де затишно прилаштувався на тепленькому місці. А ще з'ясувалося, що він не від того, щоб випити з приятелями після служби, а під чаркою стає надміру дратівливим та ревнивим. І вдарити навіть міг. Спочатку зрідка, потім усе частіше. Батько на Ірину ніколи руки не підняв, а цьому врешті стало вдарити — як склянку води випити.

Коли завагітніла — почалося пекло: «Ми з тобою рік жили, і — нічого. Це ти від якогось солдата залетіла, поки я на полігоні був!» Від такого великого щастя й тікала вона до Києва, вмотивувавши від'їзд кращою медициною. За три місяці до пологів Едуард не надіслав ані копійки, не написав жодного листа, тільки зателефонував разів зо два коротко. Тривожний дзвінок Ірининої бабусі Галини Валеріанівни щодо патологічно важких пологів дружини не стривожив його, і до Києва він прибув лише за місяць, коли завдяки батькові все минулося, але бачити його Ірина не забажала.

Едуард підстеріг її неподалік від її будинку з дитячим возиком приблизно в ті дні, коли вона випадково зустрілася з Олексієм. Шулікою кинувся до неї:

— Покажи дитину.

— Аякже! Ще чого! — обурилася Ірина. — Забрав би з нас з пологового, то дотепер досхочу б надивився! Де ти був, коли ми — я при надії та бабуся — на одну її пенсію жили? Де ти був, як я народжувати збиралася й не знала, за що пелюшки куплятиму? Коли я від пологів помирала? А тепер — дитину покажи? Та якби не батько, нас могло й не бути — ані мене, ані дитини!

Він помовчав:

— А як назвати вирішила?

Вона знала, що чоловік марив сином, названим його іменем:

— Батько нас врятував, значить, на честь батька і назву — Владиславом.

— Все ясно: дитина не моя, — завів було свою улюблену пісню про її уявну невірність вояка.

— Дитина хоч і від тебе, але після всього — точно не твоя! — відрубала Ірина й попрямувала геть.

Незабаром вона, знов-таки завдяки батьковим зв'язкам, досить швидко розлучилася з Едуардом та повернулася до інституту.

Усе це вона мала розповісти Олексієві під час їхньої розмови в кафе? Хто знає, чи цікаво йому та взагалі як він відреагує. Може, подумає: так тобі й треба — не залишилася зі мною…

Взагалі-то, ті стосунки поламали її батьки. Незадовго до їхньої київської відпустки між закінченням академії та від'їздом до Калькутти бабуся прийшла з роботи на дві