Сергій Батурін - Шизґара

години раніше звичайного терміну і не змогла потрапити додому: двері були зачинені на нижній замок, а в ньому зсередини стирчав ключ — ззовні не відкриєш. Ясна річ, з'ясувалося, що там закрилися Ірина з Олексієм. Хлопець спробував зробити її втаємниченою: так, мовляв, у нас любов, але ми поки не афішуємо, для всіх це поки що таємниця. Тож просимо і вас, шановна Галино Валеріанівно, зберегти поки що цей секрет. Ми самі оголосимо всім, коли прийде час. Та заприсяглася, але вона завжди була за матір — розповіла все, й батьки мов чемериці наїлися: та що у вас з ним, та чому, та ми проти, та дзвони йому, щоб більше не приходив! І так кілька днів… Вона здалася й подзвонила, а її взяли під такий контроль, що аж небо за макове зернятко їй видалося. Батько за місяць поїхав, а мати з малим були аж до кінця вересня. І за цей час Ірина з Олексієм не побачилися жодного разу.

А тут як на те наближався випуск на факультеті міжнародних відносин в її першого кохання Єгора Нехлюйка. А неодружених дипломатів за кордон в Радянському Союзі не випускали. Ретельний перегляд знайомого жіночого контингенту позитивних кандидатур не виявив. Фігуристі дівулі, що залюбки ходили до їхньої, елітної за університетськими мірками, компанії, на роль подружжя зовсім не підходили. І тут згадалося: так, а Ірині ж оце скільки? Сімнадцять на початку серпня? Ну так от… Заходився дзвонити, цікавитись, кудись запрошувати: то в компанію, то на день народження. Відмагалася спочатку — Олексій же ж у неї був, хороший хлопець, подобався, розуміли одне одного з півслова.

А мати: «Та піди до Єгора, не весь же час над підручниками марніти». Ну, від дня народження не відкрутитися: з дитинства ж знайомі, як не підеш? Випили, потанцювали, пішов проводжати — цілуватись поліз. А вона взяла й відповіла на поцілунок, нащо, сама не знала. Мабуть, стрепенулося щось у душі: перше кохання таки, не жарт. А він ошелешено відліпився від неї: «Хто тебе навчив так цілуватися?» Так а направду — хто? Трішечки навчив П'єр з вулиці Свердлова, якусь дещицю — Вітя Белс, чогось — Олексій, та й взагалі: справжній жінці хіба треба вчитися цілуватися? Та для чого Єгорові всі ці подробиці? «А хлопець мій, Олексій, — відповіла. — Він дзюдо займається.»

Може, майбутньому дипломатові і вдалося би повернути її почуття, якби не один випадок.

Саме в Єгора виявився необхідний їй посібник для вступників до ВНЗ із історії. Зрозуміло: він п'ять років тому теж вступав. Сказав: прийди й забери. Прийшла, побула для порядку хвилин з десять, а тоді — за книжку й до дверей. Бо раптом знову цілуватися почне? І сама боялася думати, що тоді робитиме вона. А він каву пропонує та затримати намагається, а сам на годинника зирк та зирк. Вислизнула й — за поріг. На ліфт не чекала, збігла з третього поверху сходами, а біля дверей під'їзду натрапила на трьох парубків і від несподіванки пригальмувала, а ті перезирнулися, здалося, здивовано, а потім один, міцніший на вигляд, невпевнено сказав:

— Ага, попалася! — й витягнув з кишені ножа.

— Зараз ми з тобою розберемось! — пообіцяв другий, а третій якось ніяково мулявся й відводив очі.

Ірина помітила, що у кремезного рука з ножем дрижить. Якісь дивні були бандюгани. Десь згори гупнули двері, нападники нервово закрутили головами, а дівчина сумкою з підручниками вгатила по голові здорованя, стрімголов вилетіла на вулицю й щодуху помчала — якомога далі.

А буквально на другий день той крем'язень зустрівся їй просто на вулиці.

— Привіт, друже! — гукнула його Ірина. — Ти більше не хочеш мене зарізати?

Той нервово озирнувся.

— За що ж ви мене так? Що я вам поганого зробила? — відчула його невпевненість дівчина.

— Та нічого не збиралися ми тобі робити. Хіба налякати трохи… Нас про це попросив наш друг Єгор. Тіпа ти виходиш з квартири, а тут ми напали, а він як вискочить, і раз — захистив. І врятована красуня падає в обійми відважному лицареві! Тільки ти раніше вийшла, ніж ми домовлялися. І зустрілася не там. Ну, ми вирішили: хто знає, що пішло не так, наше діло лякати.

— А як би ви мене взнали?

— Так фото ж бачили…

«От чого він весь час на годинника поглядав» — зрозуміла вона. Рішення щодо Єгора прийшло так само стрімко, як і про Белса, та й по суті не відрізнялося: під три чорти!

Ну, якось так: і з Олексієм розсипалося, і з Єгором не зліпилося. Потім у пошуках була. Заміж сходила раз, а невдовзі — і ще. З другим чоловіком нормально живуть. Усе в них не гірше, ніж у людей.

…Цікаво все ж, таки він то був чи ні? Мабуть, цей чоловік теж о тій порі на роботу їздить… Якщо так, то вони неодмінно зустрінуться. Треба буде придивитись до нього уважніше, а раптом…

Епілог

Наступного ранку Олексій Володимирович забрав зі станції технічного обслуговування авто і, проїхавши кількасот метрів, задоволено відчув, що машина справна. Він вставив у програвач флешку й ввімкнув музику. З динаміків заспівав з юності знайомий та вже рідний голос Марішки Вереш:[58]

«A Goddess on a mountain top

Was burning like a silver flame

The summit of Beauty in love

And Venus was her name

She's got it yeah, Baby, she's got it

Well, I'm your Venus, I'm your fire

At your desire!»

«Магнітофон, казала, у неї не працює», — засвітився усмішкою він, знов згадавши ту давню історію. Завзятий автомобіліст, найближчим часом їздити в метро він не збирався.

Кінець

Примітки

1

Венера

(Переклад І. Мостицького)

Богиня на вершині гори

Горіла як срібне полум'я

Ідеал краси та любові

А звали її Венерою.

Вона домоглася свого

Так, дитинко, вона домоглася свого

Ну а я твоя Венера

Я твій вогонь твого бажання

Її зброєю були кристальні очі

Роблять кожного чоловіка чоловіком

Як смола вона була чорна

Отримавши те, чого не було ні в кого

Вона домоглася свого

Так, дитинко, вона домоглася свого

Ну а я твоя Венера

Я твій вогонь твого бажання.