Міа Натан - Пір'їнка, Міа Натан

    — Ой! — скрикнула від болю. — От же… твою маму! Щоб тобі!

    — Господи, що тут у тебе діється? — почула за спиною голос Артема. 

    — Нічого! — нервово кинула йому. — Не бачиш, вечерю готую!

    — Та бачу! Що з рукою?

    — Нічого! — прикрила я пухир, що миттєво вискочив на шкірі.

    — Покажи, — наполіг Артем та взяв мене за руку. — От чорт! Давай під холодну воду! Тримай, навіть якщо боляче. Я зараз принесу мазь. 

     Через декілька хвилин він приніс тюбик з ліками, які повинні були втихомирити біль та прискорити регенерацію тканин. 

   — Все одно заживати буде довго, але швидше, чим могло б, — посміхнувся мені Артем.

   Його пальці ніжно торкалися моєї пошкодженої шкіри й ці дотики відгукувались солодкими спалахами болю впереміш з насолодою. Хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли: коли я кажу насолода, я не про якісь еротичні штуки — я про відчуття, що про тебе турбуються; що ти не одна; що ти для когось важлива.

    — Що ти тут вже встигла зробити, крім пухиря на руці? — поцікавився Артем після того, як надав мені першу допомогу. — Ого! То вечеря вже майже готова. Ти — молодець! А зараз сідай, відпочинь. Я ж теж хочу докластися до цієї справи, — й він заходився поратись біля плити. — Де будемо вечеряти? Пропоную на вулиці. Погода просто чудова. Зірки на небі не поміщаються. Цвіркуни затіяли якийсь шалений пісенний баттл. А повітря яке! 

    Я слухала його й не могла зрозуміти — він завжди був таким чи тільки тут, далеко від цивілізації та всього що з нею повʼязаного, став таким романтичним… любителем природи. 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно