Анна Пахомова - Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова

ч. 24 Артур

24

Артур

Знову дивна суміш відчуттів охоплює мене, коли бачу Віолетту. Бажання нагнути її прямо в ванній кімнаті стає майже нестерпним. І нехай я вже мало вірю в її брудне минуле, та сумніви все одно точать мене. Не можу втямити, чи вона бреше моїй мамі, чи розповідає щиру правду.

Росла без батька, навчалась на бюджеті – все це схоже на якусь казочку. Але звісно мені ніщо не завадить перевірити її слова. Всього то і треба зателефонувати декану щоб підняв списки. У мене з ним чудові стосунки.

Але це все потім. Зараз головне не вибухнути і не зірватись.

Вона не вміє їсти равликів, і я відчуває ні з чим незрівняне бажання відкрити перед нею тонкощі споживання делікатесів. Так, ніби це я особисто придумав готувати їх і виколупувати потім виделкою. Взагалі хочеться провести для рудої скалки справжній екскурс в світ задоволень, і зараз мої бажання розповсюджуються далеко за секс.

Відкривати Віолетті нові чуттєві грані буття – що може бути захопливішим…

Дівчина довірливо бере губами равлика з виделки, а я не можу відірвати погляд від цих губ, які тісно охоплювали мій член всього кілька днів тому. І найсильніше що я хочу саме в цю мить – повторити. Як добре, що мене прикриває скатертина, і ніхто не бачить, як мій прутень налився силою і ниє від болю і неможливості отримати своє.

Весь наліт пристойності, який я плекав в собі, допоки Віолетта хворіла, всі доводи і міркування здорового глузду кануть в небуття від одного погляду на руду скалку. Що ж у мене буде фантастична можливість відвезти її додому. Цілих півгодини на одинці з нею – достатній час, щоб переконати Віолетту заїхати в якийсь мотель. Фантазія перескакує з одного на інше, і вібрація смартфону вривається в мозок противною голкою.

Якого біса?

Бачу, що телефонує Кітті, і мушу відповісти.

- Артур, - голос у нареченої незвично схвильований. Хрипкий, і вона ніби схлипує.

Не розумію що відбувається, але щиро хвилююсь за дівчину. Мало б статись щось справді погане, якщо вона така стурбована і засмучена. Кітті дуже позитивна дівчина, її складно вивести з рівноваги чимось дріб’язковим.

- Так, кохана, - пробую підбадьорити наречену голосом, і відчуваю цілу лавину провини.

За те, що думаю про іншу. За те, що не відчуваю більше до Катерини жодного бажання. Вона перетворилась на звичні і зручні домашні капці, те що сприймається як саме собою… І скільки не намагаюсь воскресити романтичні почуття до нареченої все одно не відчуваю нічого.

- Нам треба поговорити, - каже тим часом Кітті. – Віч-на-віч.

- Авжеж, я зараз у своїх батьків, маю справи на годинку-дві…

- Ні, це дуже терміново, - дівчина глибоко зітхає.  – Це дуже важливо.. для мене.

- Нічого не розумію.

- Просто приїдь!

Кітті ледь не благає. І я обіцяю, що виїжджаю негайно.

Мама незадоволена. Я теж розчарований, що мушу покинути приємну компанію так швидко. Але тривога вже захопила мої нутрощі. Щось сталось.

Їду додому до Бойчуків, і ламаю голову, що могло відбутись такого, що Кітті на межі істерики.

Садиба майбутнього тестя зустрічає мене тишею. Ніхто мене тут не чекає. Це доволі дивно. Нарешті з-за дому з’являється охоронець.

- Де Катерина Вікторівна? – цікавлюсь у нього, відчуваючи якесь роздратування. Що за ігри затіяла наречена?

- Катерина Вікторівна щойно від’їхала, - рапортує чоловік в чорній формі державної охорони.

Я повертаюсь за кермо, і набираю номер телефону Кітті. В трубці гудки, ніхто не бере слухавку. Раз, другий, виклик скидають.

Намагаюсь зрозуміти, що ж такого могло статись. Чим вона так терміново зайнята? Куди поїхала? Де її шукати? Кітті була чимось налякана, чи просто збентежена? До свого сорому не можу відповісти з точністю, що почув в голосі нареченої. Надто сильно мої думки були в ту мить зайняті рудою…

Залишається тільки набрати Кітті ще раз. Але виклик знову відбивається через пару гудків. А потім приходе повідомлення «Я не вийду за тебе, лузер!».

Тут вже не до жартів. Це абсолютно не схоже на Катю. Її телефон виявляється відключеним. Наче вона відправила смс і навмисно вимкнула телефон. Але чому? Вона не могла дізнатись про Віолетту? Чи могла? Та ну! Немає у неї жодних доказів! Про те, що відбувалось в моєму кабінеті знаю тільки я і …руда!

Голова здається зараз лусне від версій. Невже Віолетта щось розповіла Кітті? Але чому тоді Кітті не дочекалась мене, раз сама наполягла на терміновій розмові?

До нареченої  я добратись не можу. А ось розпитати руду хвойду – це по моїх силах! Прийнявши рішення я нарешті повертаю ключ в замку запалення. Душу витрясу з шльондри, але дізнаюсь що вона розповіла моїй нареченій, і якого біса намагається розладнати моє весілля!

А з Катериною я ще теж поговорю! Не може бути щоб через те, що навіть сексом не назвеш вона перекреслила всі наші домовленості з Бойчуком!

З необережності я потрапляю в якийсь затор на дорозі. Схоже попереду сталась аварія. Автомобілі повзуть черепахою, рух майже зупинений. Неможливість щось зробити мене вибішує ще дужче. Ріже нерви завивання сирени швидкої допомоги. Кондиціонер нагнітає прохолодне повітря в салон, але я все одно відчуваю себе на розпеченій сковорідці.

Нарешті рух відновлюється, але варто мені доїхати до найближчого світлофору як телефон сповіщає про виклик від Марії Володимирівни.

- Артур! Артурчику. Що ж це робиться! – в трубку лунає чергове ридання.

- Та що у вас там відбувається?! – неввічливо гримлю я. Я і так як граната без чеки, щоб спокійно розбирати наступний акт вистави від жіночої половини представників сімейства Бойчуків.

- Катя! Катруся наша! – продовжує ридати теща. – Розбилась!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно