Мартін Макдонах - Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах

щиколотку, з лиця тече кров, і вона не може встати з підлоги. Чого ви лазили на дерево?

МЕРІЛІН: Скажи, хай викличе швидку допомогу. Гей! І скажи, хай подзвонить у поліцію, щоб приїхали сюди!

Пауза.

ТОБІ: Кульку? Хто зачепив кульку за гілку? (Пауза.) Вітер? Скільки вам років? (Пауза.) У вашому віці не бажано лазити по деревах, навіть по кульку. Це дуже небезпечно, навіть для молодої людини. (Пауза.) Я на вас не кричу. Я хочу вам допомогти. (Пауза.) Я на вас не кричу. (Пауза.) Анджело, я на вас не кричу, ви що. (Пауза.) Прошу вас, не плачте. Думаю, вам треба зараз подзвонити й викликати швидку допомогу, а коли син вернеться, ми йому скажемо... (Пауза.) Що? Що саме лікарі знайдуть у вашому домі? (Пауза.) Мені можете сказати. (Пауза.) Ідеться про ваше здоров’я. Анджело, якщо у вас тече кров з лиця, то це погано, хоч би там що. І це на додачу до щиколотки. (Пауза.) Перестаньте плакати. (Пауза.) Ви не вмрете. (Пауза.) Ви не вмрете. (Пауза.) Алло!!! (Пауза.) Алло, Анджело!

У телефоні чути гудки. Тобі лежить, як лежав, з вимкненим телефоном у руках.

ТОБІ: Були такі звуки... Такі звуки, наче... Спершу наче вона закашлялася кров’ю, а тоді такі звуки, наче вона... е, наче вмерла. Е. Це недобре. Хоч як на це дивися — це недобре.

МЕРІЛІН: Наче мало нам мороки! Ця свічка, ці руки! А тепер ще й мати його вмерла. Господи боже, Тобі!

ТОБІ: Е, так. То що, спробуємо погасити свічку?

Тобі бере доволі страшну кисть білого чоловіка й хоче метнути її у свічку, але його зупиняє стук у двері. Він ховає кисть за спину, потім до нього доходить, що це безглуздо і він кидає її на підлогу до інших рук.

МЕРІЛІН: Е, хто там?

Заходить Мервін. Дивиться на прикутих Мерілін і Тобі, дивиться на руки по всій підлозі.

ТОБІ: О, кадр з ресепшену! Слава богу! Старий, бачиш онде свічку на каністрі з бензином? Будь ласка, погаси її для нас. Ми до цього всього ніяк непричетні, клянемося.

МЕРІЛІН: Ми до цього абсолютно непричетні.

Мервін кілька секунд дивиться на каністру.

МЕРВІН: «Кадр з ресепшену»?

Мервін іде від каністри поміж розкиданих рук...

ТОБІ: А ти хіба не з ресепшену? Це ж ти в трусах був?

МЕРІЛІН: Так, це він був у трусах.

Мервін сідає на ліжко.

ТОБІ: Чого це він... Сер! Ваш готель може щомиті вибухнути.

МЕРВІН: «Кадр у трусах». Гмм.

ТОБІ: Гей! Я що, сам до себе балакаю?! Ти можеш підійти й погасити ту довбану свічку?!

МЕРІЛІН: І виклич, будь ласка, довбану поліцію і випусти нас звідси, поки не вернувся той виродок! Ми ж приковані руками до батареї!

МЕРВІН: Ага. І, щоб звільнитися, оце стільки собі рук навідрізали.

МЕРІЛІН: Це не наші руки.

ТОБІ: Це все руки того однорукого. Нащо нам розкидати руки по підлозі?

МЕРВІН: Не знаю, нащо, але ж ви порозкидали.

ТОБІ: Сер, як вас звати?

МЕРВІН: Не треба цієї зверхності.

Пауза.

ТОБІ: Це не зверхність. Я спитав, як тебе звати.

МЕРВІН: Он як? (Пауза.) Я Мервін.

ТОБІ: Мервін. Мервіне, ти ніби нормальний пацан. Розумний пацан, знаєш такі слова, як «зверхність». То чи не був би ти такий ласкавий погасити свічку, щоб потім можна було розсудливо поговорити про руки і про все інше?

МЕРВІН: Ні.

ТОБІ: «Ні»? Що «ні»?

МЕРВІН: Ні, я не погашу свічку.

ТОБІ: «Ні, ти не погасиш свічку». Я не розумію чого.

МЕРВІН: Я припускаю, що той, хто запалив свічку, мав на це якусь причину.

ТОБІ: Але ж ти зараз у номері.

МЕРВІН: Я знаю, що я зараз у номері.

ТОБІ: І ти розумієш, що як свічка догорить до бензину, то бензин вибухне й готель згорить.

МЕРВІН: Я розумію.

ТОБІ: Ти розумієш, але нічого не зробиш?

МЕРВІН: Я цей готель від початку не дуже любив.

МЕРІЛІН: Тобі, щось у цьому пацанові чудне.

МЕРВІН: Це в мені щось чудне? Лялю, це не я сиджу, прикутий до радіатора в кімнаті, де повно відрубаних рук і де от-от вибухне бензин, ображаючи кадра в спортивних трусах. І це в мені щось чудне? Я сказав би, що це у вас щось чудне.

ТОБІ: Мервіне...

МЕРВІН: Мервіне! Мервіне!

ТОБІ: Мервіне! Навіть якщо ти не любиш цей готель і не любиш у ньому працювати, та коли він згорить після вибуху номера, ти разом з нами і з усіма іншими, хто в готелі, згориш. Ясно?

МЕРВІН: Не говори зі мною, наче я даун.

ТОБІ: Мервіне, я не говорю з тобою, наче ти даун. Чого б це я так...

МЕРІЛІН: Він проти такого.

ТОБІ: Я проти такого. Я проти даунських балачок.

Мерілін : Ти за даунів.

ТОБІ: Я знаю, що я за даунів. Я сказав, що я проти даунських балачок.

МЕРІЛІН: Оох...

ТОБІ: Не треба. (Зітхає. До Мервіна) Я хочу сказати, Мервіне... ти ж Мервін, так? Я хочу сказати, що... ти нас не знаєш. Може, ми й заслуговуємо смерті, а може, й ні. А ми не знаємо тебе, але однозначно вважаємо, що смерті ти не заслуговуєш, ми думаємо, що ти чудовий хлопець, і тому ми вважаємо, що ти маєш підійти до свічки й погасити її — не для того, щоб урятувати життя нам, а для того, щоб урятувати життя собі, бо його однозначно треба рятувати.

МЕРВІН: І це тому ти той раз утік з моїми шістдесятьма баксами, коли я хотів нещасний грам «спіду», а я лишився стояти там на цілу годину, в снігу, наче вдрючений ідіот?

Пауза.

ТОБІ: Я поняття не маю, хто ти такий. Я поняття не маю, хто він такий, але судячи з того, що він каже — про сніг і про все, то він таки довбаний даун, тому, Мерілін, я пропоную от що робити. Ми забудемо, що він тут і будемо гасити самі.

Тобі збирається кинути руку у свічку, проте Мервін стає перед нею, пересуває каністру в безпечніше місце й починає складати перед нею різні речі, щоб не можна було влучити. Тобі люто кидає в нього руками...

ТОБІ: Ти, падло!

...а Мервін так само люто кидає тими руками назад по Тобі. Деякі випадково влучають у Мерілін.

МЕРІЛІН: Гей!

ТОБІ: Гей!

МЕРВІН: Га?!

ТОБІ: Ти цим гівном влучаєш у мою дівчину!

МЕРІЛІН: Мервіне, ти влучаєш у мене тими чортовими руками!

МЕРВІН: Я цілився в нього.

МЕРІЛІН: Ти, це ж