Джек Лондон - Син сонця, Джек Лондон

- Слухайте, Корнілісе! Жарти жартами, але це вже за надто. Тут вам не Левука. Мені аж руки сверблять. Мене ви на бугая не візьмете.

Сонячне Пір’я з острахом відступив.

- Не здумайте підняти руку,- погрозився він.- Маєте рацію, тут не Левука. Саме тому, та ще маючи за собою Туї Туліфау й королівське військо, я можу взяти вас на бугая. Ви любісінько сплатите ці штрафи, або я конфіскую ваше судно. Ви не перший. Ось і той китаяга Пітер Джі, скупник перлів. Він теж заплив у гавань проти всяких правил і вчинив гвалт за якісь там мізерні штрафи. Отож і має. Не хотів їх сплатити, а тепер сидить на березі та кається.

- Не може бути, щоб ви...

- Авжеж, може бути. Виконуючи високий службовий обов’язок, я конфіскував його шхуну. На ній тепер перебуває п’ята частина нашого відданого війська, а за тиждень її буде продано. В її трюмі тонн десять скойок. Я ладен виміняти їх у вас на джин. Можу вам запропонувати дуже вигідні умови. То скільки, кажете, у вас джину?

- Усе той самий джин!

- А чом би й ні? Туї Туліфау п’є по-королівському. Я день і ніч сушу собі голову, як постачити йому питва. Та й щедрий він з ним понад міру. Всі його прибічники-ватаги завжди п’яні як чіп. Сором, та й годі. Ну, то ви сплатите штрафи, містере Грифе, чи доведеться мені вжити суворіших заходів?

Гриф сердито повернувся йти геть:

- Корнілісе, ви п’яний. Протверезіться лишень та прийдіть до тями. Давні веселі часи на південних морях уже минули. Нині таке витівати не вільно.

- Якщо ви гадаєте, що повернетесь на шхуну, містере Грифе, то не клопочіться марно. Я вашого братчика знаю. Я передбачив, що ви почнете впиратися, і вжив відповідних заходів. Свою команду ви побачите на березі. Ваше судно конфісковане.

Гриф обернувся до нього, не цілком вірячи, що це таки без жартів. Фулуалеа знов перелякано відступив. А позад нього з темряви виринула кремезна чоловіча постать.

- Це ти, Вільямі? - стиха запитав Фулуалеа.- Осьдечки ще один морський пірат. Захисти мене силою правиці твоєї, о могутній брате.

- Вітаю тебе, Вільямі,- сказав Гриф.- Відколи Фіту-Айва став підвладний левуцькому шахраєві? Він каже, ніби мою шхуну захоплено. Чи це правда?

- Правда,- озвався Вільямі глибоким басом.- Чи нема у вас ще таких шовкових сорочок, як у Віллі Смі? Туї Туліфау хотів би дістати таку сорочку. Він чув про неї.

- Він її дістане,- упав йому в слово Фулуалеа.- Чи сорочки, чи шхуни, король усе отримає.

- Чи не завелика це сваволя, Корнілісе? - промурмотів Гриф.- Чисте піратство. Ви цілком безпідставно захопили мою шхуну.

- Безпідставно? Ще ж і п’яти хвилин не збігло, як ви ось тут-таки відмовилися сплатити штрафи!

- Але шхуну захоплено ще до того.

- Авжеж. Чом би й ні? Хіба я не знав, що ви відмовитесь? Усе зроблено законно й справедливо. Закон - це й є та ясна зірка, що перед її блискучим вівтарем завжди схиляється Корніліс Дізі, або Фулуалеа,- це те саме. Геть звідси, шановний добродію, а то я приставлю до вас палацових вартових. Вільямі, цей купець - відчайдушна людина. Поклич вартових!

Вільямі свиснув у свисток на шворці з кокосового лика, що висів на його широких голих грудях. Гриф сердито замахнувся на Корніліса, але той сховався за кремезною постаттю Вільямі. Від палацу стежкою вже мчали дванадцятеро полінезійців, кожен добрих шість футів на зріст, і вишикувалися позад свого командувача.

- Гайда звідси, шановний добродію,- наказав Корніліс.- Розмові кінець. Завтра вранці ми розглянемо в суді всі ваші справи. Вам треба з’явитися до палацу о десятій годині й відповісти за такі злочини: порушення спокою, бунтівничі й зрадницькі промови, злісний напад на верховного урядовця з наміром порізати, поранити, понівечити й набити його, недотримання карантину, нехтування портових приписів, поважне порушення митних правил. Уранці, добродію, уранці, не встигне з дерева і хлібний овоч упасти, як закон віддасть вам належне. Хай господь змилується над вашою душею!

Уранці, ще до суду, Гриф і Пітер Джі домоглися, щоб їх прийняв Туї Туліфау. Король, у товаристві півдесятка ватажків, лежав на матах біля палацу, в затінку авокадових дерев. Було ще дуже рано, але палацові служниці вже розносили джин. Король був радий своєму давньому приятелеві «Девіда», тільки пошкодував, що той порушив нові приписи. Надалі ж Туліфау вперто ухилявся від цієї теми і, не слухаючи скарг пограбованих купців, припрошував їх до джину.

- Випийте,- водно торочив король і лише раз висловив свої почуття, сказавши, що Сонячне Пір’я - чудова людина. Палацові справи ще ніколи не були в такому доброму стані. Ніколи не було стільки грошей у скарбниці і стільки джину.- Я дуже вдоволений з Фулуалеа,- закінчив він.- Випийте-бо!

- Нам треба якнайшвидше вшиватися звідси,- пошепки сказав Гриф Пітерові Джі,- а то будемо геть п’яні. Крім того, через кілька хвилин мене судитимуть за підпал, єресь, проказу, чи хтозна за що, і мені треба мати ясну голову.

Коли вони йшли від короля, Гриф побачив королеву Сепелі. Глянувши на свого найяснішого чоловіка та на п’яних його товаришів, вона насупилась, і тоді Грифові майнула думка, що найкраще буде орудувати через неї.

У другому тінистому кутку просторого двору Корніліс вершив суд. Заходився він раненько, бо коли Гриф підійшов, уже вирішувалося справу Віллі Смі. Там було присутнє ціле королівське військо, за винятком тих, хто вартував захоплені кораблі.

- Нехай оскаржений устане,- наказав Корніліс,- і вислухає справедливий та милостивий вирок, що карає за свавільну й ганебну поведінку, яка зовсім не личить комірникові. Оскаржений каже, що не має грошей. Чудово. Суд шкодує, що у нас нема в’язниці. З огляду на це, а також беручи на увагу безгрошів’я оскарженого, суд штрафує вищепойменованого відповідача на одну шовкову сорочку такого самого гатунку, фасону та добротності, як та, що на ньому.

Корніліс кивнув кільком солдатам, і ті відвели комірника за авокадове дерево. Через хвилину він з’явився звідти вже без згаданої одежини й сів поруч Грифа.

- Що ви таке вчинили? - запитав Гриф.