Рафаелло Джованьолі - Спартак

За п'ятнадцять днів до березневих календ (15 лютого) 680 року від заснування Рима, майже через чотири роки після похорону Луція Корнелія Сулли, квірити святкували луперкалії. Це свято було започатковане Ромулом і Ремом на честь заснування Рима, а також на честь їхньої годувальниці Луперки й бога Пана, а крім того, на згадку про чудове дитинство братів.

Луперкалієм називалася печера або грот в гаю, присвячений богові Пану, що на схилі Палатинського пагорба. Ці свята пастухів існували ще за часів Аркади. Коли аркадійці переселилися у ці краї, то влаштовували на свята у честь бога Пана щось на кшталт ігор, які відбувалися на горі Лікії в Аркади.

Хай там як, а походження цих ігор достеменно не відоме. Відомо лише, що ці свята влаштовувалися завжди й не вважалися застарілими навіть в останні роки республіки. Цезар-диктатор навіть видав спеціальний декрет про святкування луперкалій. Руминальна смоківниця, що стояла перед луперкалієм, була священним деревом богів, бо, за переказом, вовчиця вигодувала Ромула й Рема під смоківницею, яка росла саме у цьому місці. Тому її і називають руминальною, тобто смоківницею-годувальницею. Коли перша смоківниця віджила своє, її замінили іншою, посадженою жерцями з усілякими урочистостями і щоразу, коли дерево гинуло від старості, його замінювали на інше. Серед римлян побутувало повір'я, що допоки зеленіє смоківниця-годувальниця, процвітатиме й Рим.

Рано вранці у луперкальному гроті зібралися луперки — жерці, обрані серед юнаків з найвидатніших патриціанських родин. Вони очікували на початок жертвоприношення. Серед луперків можна було побачити Луція Доміція Агенобарба, вродливого білявого юнака двадцяти одного року, що в 700 році римської ери став консулом. А ще Луція Корнелія Лентула, Квінта Фурія, обом було по двадцять чотири роки (згодом вони також стали консулами) та інших поважних юнаків. У той час як молоді патриції стояли у луперкальній печері, туди зайшла юрба патриціанської молоді у білих тогах і у вінках із плюща.

Коли молодь зібралася, розпочалися традиційні церемонії: жертвоприношення овець та кіз, слідом за цим в особливому відділенні печери провели обряд омивання. А потім луперки і решта юнаків та їхні друзі сіли за стіл, де на них очікували вишукані страви й найкращі вина.

Далі урочиста святкова хода тривала по всіх головних вулицях Рима. Панували буйні веселощі. Юрба зустрічала луперків вигуками. Щорічно в день свята луперкаліїв, після жертвопринесення, відбувалися поїздки у гай, де, за переказом, мешкали фавни, нащадки Фавна, міфічного царя Латія. У відокремлених куточках зелених хащів луперки нібито віщували священні пророцтва.

У храмі Фавна, притулившись до однієї з колон портика, стояв молодик років двадцяти п'яти, байдуже спостерігаючи за рухом юрби й біганиною луперків. Цей чоловік був високий на зріст, мав гарну статуру і, безумовно, велику фізичну силу. Все в ньому було до ладу: міцна, немов виліплена скульптором шия, гордовита, шляхетна постава. Завите й напарфумлене блискуче волосся відтіняло білизну високого широкого чола й очі — виразні, проникливі та владні. Погляд цих усміхнених, сповнених доброзичливості очей підкорював усіх. Ніс був прямий, чітко й красиво окреслений, рот швидше маленький. Ледь помітний оливковий відтінок матової білизни обличчя надавав ще більшої привабливості цій високій і величній, сильній і гарній людині. Це був Гай Юлій Цезар.

Юлію Цезарю на той час виповнилося двадцять шість років — він народився 12 липня 654 року. Він уже встиг зажити неймовірної популярністі завдяки своїй освіченості, красномовству, привітності, хоробрості, енергії й витонченому смаку. Гай Юлій Цезар, що доводився племінником Гаю Марію (з боку своєї тітки Юлії), був маріанцем за зв'язками й особистими симпатіями. У вісімнадцять він оженився на Корнелії, доньці Луція Корнелія Цінни, котрий чотири рази обирався консулом і теж був затятим прихильником переможця тевтонів і кимврів. Тільки-но Сулла, знищивши своїх ворогів, став диктатором, він наказав убити двох членів родини Юліїв і зажадав од молодого Гая Юлія Цезаря, аби той покинув свою дружину Корнелію. Цезар, однак, виявив непохитну твердість характеру й не захотів підкоритися. За це він був присуджений Суллою до страти, і тільки заступництво деяких впливових прихильників Сулли й колегії весталок урятувало його від загибелі.

Та все ж Цезар не почувався у Римі захищеним, поки там панувала людина, що у відповідь на прохання багатьох про дарування Цезареві життя сказала: «Ви нічого не розумієте, а я передбачаю, що цей юний Юлій вартий багатьох Маріїв!»

Цезар, що славився як великий чепурун, спритний, мистецький фехтувальник і гімнаст, як незмінний переможець на аренах у цирку, здобув згодом велику популярність у Римі й навіть під час своєї відсутності користувався загальною симпатією. Тому не дивно, що на початку 680 року, після смерті Аврелія Котти, одного із членів колегії понтифіків, Цезар був зведений у високий сан.

Таким був чоловік, що стояв біля входу до храму Фавна й дивився на юрбу.

— Привіт Гаю Юлію Цезарю, понтифіку! — вигукнув, проходячи повз нього, Тит Лукрецій Кар.

— Вітаю тебе, Каре, — відповів Цезар, потискуючи руку майбутнього творця поеми «Про природу речей».

Разом із Лукрецієм йшли, збираючись повеселитися, молоді патриції, і кожен з них звернувся до майбутнього підкорювача Галлії з лагідним привітальним словом.

— Честь і хвала божественному Юлію, — сказав, низько кланяючись і припадаючи до руки, мім Метробій, який вийшов із храму Ескулапія у товаристві інших комедіантів і акробатів.

— А, Метробій! — вигукнув з іронічною посмішкою Юлій Цезар. — Ти, я бачу, не гаєш часу, чи не так? Не пропускаєш жодного свята, жодного, навіть найнікчемнішого, приводу порозважатися.

— Що вдієш, божественний Юлію!.. Будемо насолоджуватися життям, дарованим нам богами… Адже Епікур попереджає нас…

— Знаю, знаю, — урвав його Цезар. І за мить, почухавши голову мізинцем лівої руки, щоб не зіпсувати зачіску, він вказівним пальцем правої покликав до себе Метробія.

— Слухай, — вимовив він.

Метробій негайно залишив своїх товаришів й квапливо підійшов до Цезаря. Один з мімів крикнув йому вслід:

— Чекаємо на тебе в харчевні Ескулапія!

— Зараз прийду, — відповів Метробій і, наблизившись до Цезаря з медоточивою посмішкою вимовив: