Луї Анрі Буссенар - Капітан Зірвиголова

А все-таки краще з'їздити туди, розповісти про все Кроньє і попросити у нього дві-три сотні бійців.

— Я поскакаю! — відповів Фанфан і зірвався, був з місця, але до нього долетів розмірений крок загону, що швидко наближався до них.

Почулась знайома мова. Бури!.. Так, це, справді, були бури. Примчавши з табору, вони, як і Молокососи, недалечко покинули своїх коней.

Їх близько трьохсот чоловік. Вони притягли з собою легку гармату і снаряди, начинені мелінітом. Кроньє послав їх сюди на всякий випадок, і вони прибули якраз вчасно. Поки Молокососи вели перестрілку, щоб відвернути увагу ворога, бури стали копати окопи. Спритно орудуючи своїми кирками і лопатами на коротких держаках, вони викопали першу траншею для прикриття стрільців, потім другу, з редутом для гармати. Вся решта ночі пішла на цю роботу, що посувалася надзвичайно швидко.

Але тільки на світанку і бури і англійці змогли розібратися у позиціях один одного. Результати огляду були далеко не втішні для англійців, які з подивом побачили проти бронепоїзда укріплений бастіонами і наїжений штиками ворожий фронт. А поки вони розглядали лінію ворожих окопів, бури навели свою добре замасковану гілками гармату на велику гармату бронепоїзда. І, звичайно, ця гармата не гукнула англійцям: «Обережно!», пославши їм замість ранкового привіту гарненький снаряд у дев'ять з половиною міліметрів. Броньовану стіну корпусу зняло, немов різцем, а снаряд, начинений отією диявольською речовиною — мелінітом — вибухнув на лівій цапфі[47] англійської гармати.

Страшний удар вщент розтрощив потужний стальний лафет, зім'яв механізм наведення і припаяв гармату до башти, жахливо покалічивши при цьому п'ятьох солдатів.

Це була помста за «Довгого Тома».

Англійці, завивши від люті, послали бурам кілька залпів із своїх лі-метфордів, не завдавши ніякої шкоди.

Бурська гармата відповіла новим снарядом, який пробив бліндаж корпусу другої платформи і розкидав гарматну обслугу, примусивши одних артилеристів тікати і поклавши на місці інших. Все-таки англійці, виявляючи дивовижну сміливість і стійкість, дали ще залп. І тоді втретє прогриміла бурська гармата.

— Вони втомляться раніше за нас, — промовив командир бурських артилеристів.

І він вгадав! Крізь дим, що обгортав середню платформу, вже з'явилася біла хустинка, якою махали, начепивши її на кінчик штика. Англійці вирішили розпочати переговори. Вогонь припинився, і начальник бурського загону, присланого Кроньє, якийсь фермер на прізвище Вутерс, підняв і собі над траншеєю білу хустину. Тоді молодий англійський офіцер швидко стрибнув на рейки, пройшов половину відстані від поїзда до траншеї і зупинився. Вутерс також виліз з окопу і підійшов до ворожого офіцера.

— Ми згодні капітулювати, — сказав англієць, гордовито вклонившись бурові. — Які ваші умови?

— Наші умови? Та ніяких умов, — спокійно відповів бюргер. — Ви здаєтеся в полон, та й усе. Ви покинете бронепоїзд, залишивши там всю вашу зброю, і зупинитесь за двадцять кроків від першої нашої траншеї. Звідти вас відведуть у табір.

— Сподіваюсь, наші люди мають право зберегти свої речі?

— А що ж ви думаєте, — глузливо відповів Вутерс, — ми поведемо їх голими?

— Я хотів сказати: свої рюкзаки, — понуро виправився англієць.

— Хай так, але після огляду.

— Нас троє офіцерів, і всім нам не хотілося б розлучатися із своїми шпагами.

— Про це будете домовлятися з Кроньє. Моє діло тільки доставити вас до нього. Даю вам п'ять хвилин. Якщо точно через п'ять хвилин ви не вишикуєтесь тут без зброї, ми поновимо вогонь.

Англійці зрозуміли, що дальший опір безглуздий, і вирішили здатися. Воші покинули фортецю на колесах і під керівництвом своїх офіцерів вишикувалися перед траншеєю.

Озброєні бури вийшли з окопів, з цікавістю, не позбавленою поваги, розглядаючи англійців. Ті зберегли свою прекрасну виправку, хоч більшість з них не приховувала радості від такої розв'язки. Вона рятувала їх від небезпеки війни.

Обережний Вутерс все-таки скомандував:

— Руки вгору!

Наказ негайно виконали всі, крім капітана, найстаршого чином з трьох офіцерів.

Потім Вутерс у супроводі капітана Зірвиголови і тридцяти бюргерів і Молокососів наблизився до англійців, щоб перевірити, чи нема у рюкзаках зброї. Коли він проходив повз англійського капітана, той вихопив з рюкзака револьвер і вистрілив в упор.

— Ось тобі, мерзотнику! — вигукнув він. — Всіх би вас винищити!

Вутерс упав навзнак з розтрощеним черепом.

Це огидне і низьке вбивство викликало у бурів вибух люті. Зірвиголова з блискавичною швидкістю підніс рушницю до плеча і вистрілив у вбивцю. Труп капітана упав на тіло його жертви…

На мить обидва загони заціпеніли.

Але розправа із злочинцем на місці злочину не заспокоїла бурів, обурення їх не знало меж. Усі вони, старі й молоді, жадали крові інших англійців, які, на їх думку, мусили жорстоко заплатити за-підлий злочин одного з своїх товаришів.

— Смерть англійцям! Смерть!..

Ще хвилина — і полонених буде перебито.

Командування перейшло тепер до Жана. Його охопив дрож від думки, що зараз станеться одне з тих масових убивств, які вписуються в історію народів і накладають ганебну пляму і на тих, хто їх зробив, і на тих, хто не перешкодив їм. Зараз рушниці почнуть самі стріляти…

З риском стати першою жертвою своїх оскаженілих від гніву друзів, Зірвиголова кинувся поміж англійцями і вже націленими на них маузерами бурів і, підставивши свої груди під постріли, гукнув:

— Опустіть рушниці! Друзі, благаю — опустіть рушниці!

Бури сперечалися, кричали, жестикулювали, але ніхто з них не вистрілив. Перемогу було наполовину здобуто. А Зірвиголова говорив своїм дзвінким голосом:

— Ви люди справедливі і воюєте за священну справу захисту свободи. В ім'я справедливості, в ім'я свободи,