Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Принагідно пропоную залишитися зустріти Новий рік, — сказав Андрій, піднімаючи чарку. — І дякую за допомогу.

Проте гості відмовилися — у кожного вдома родина.

— Знаєш про «чеченський базар»[11]? — запитав Гаркавий Андрія.

— Трішки.

— Маємо витягнути з області все, — продовжив. — Спирт, продукти, будматеріали. Бери Швеця за барки і витрушуй все, аж до посівного зерна. Дякуючи панові Краснову, ми підписали угоди і починаємо приймати бабки з Німеччини. За півроку треба прокачати півмільярда доларів.

— Що з Нагірною? — поцікавився Андрій.

— Після Різдва зашлеш туди людинку, — сказав Краснов, — нехай знешкоджує місцевих авторитетів, розставляє капкани, щоб довести підприємства до банкрутства. Ми купимо на дурняк всю інфраструктуру, фонд Укрмайна з нами.

— Кіркуєв підійде? — обвів поглядом присутніх Андрій.

— Його рекомендує Паша, — сказав Краснов. — Цього досить.

— Я був би обережним, — промовив Ангел. — Принаймні для нагляду за Валентином треба послати людину.

— Поїде Князь-молодший — вирішив Андрій.

—… Зброя, — нагадав Краснов. — Я повинен перегнати через українські порти зброю для Чечні. Хто підстрахує фінансово? Мої рахунки мають бути чистими.

— Можемо через австрійський банк Мелона. Яка сума угоди? — поцікавився Ангел.

— Дрібниці, сорок мільйонів.

— Ми оплатимо, — вирішив Карась.

— Вирішу питання з портом, — пообіцяв Гаркавий. — Наступне: партія. Відомі політики готові приєднатися до нашого руху. За ними паливно-енергетичний комплекс плюс п'ять потужних банків. Установчі з'їзди мають пройти водночас по всій Україні. Гадаю, ми виступимо фундаторами партії, навернемо на свій бік інтелігенцію, місцевих фінансистів та владні структури. Пан Краснов погодився на перші заходи виділити п'ять мільйонів. Я даю мільйон.

— Ми кинемо двісті тисяч, — вирішив Андрій. — Наші можливості скромні.

— Ми — теж мільйон, — сказав Карась.

— Нас цікавить дешеве пальне, — озвався Шарик. — Готові приймати бензин необмежено. П’ять відсотків з прибутків будуть іти на фінансування партії. А заодно потіснимо конкурентів.

Вечоріло. На ялинці засяяли веселі вогники. Музики заграли «Калину». Андрій запросив Іру, Краснов — Сашу, яка не зняла костюма Снігуроньки; вони зворушливо, пузо в пузо, вальсували. Андрій усміхнено глянув на цю парочку і сказав:

— Мріяв, вийду на волю і перше, що зроблю, — затягну тебе у постіль, щоб не випускати цілий тиждень. Хто знав, що мене так будуть зустрічати… Давай втечемо!

— Але без охорони!

Матроскін на старий Новий рік приніс Заваді сигнальні примірники тритомника. Іван Семенович розглядав книги і не йняв віри очам. Назвати це книгами можна було умовно — самвидав.

Мирослав, облизнувши губи, сором’язливо поклав перед Завадою тугенький конверт. Той похапцем зазирнув досередини, поспіхом запхав до внутрішньої кишені піджака, потім поклав під стіл, потім повернув: «Не тут!». Кіт забрав гроші, очиці по-святенницькому звів до неба. Автор передихнув і знову обмацав книжки.

— Невже не можна було зробити краще?!

— Довелося б зменшити гонорар утричі, — сказав, як учив Шлапак. — Але книжка вийшла непогана…

Завада глянув на книги здалеку. Він був у розпачі.

— Невже не було кращого паперу? Зробили хоча б цупку обкладинку!

— Ми витратили гроші, закладені в бюджет. Долар виріс, ціни піднялися. Якби друкували раніше… але ви постійно переписували…

— Скільки це буде коштувати?

— Може зменшити тираж до трьох тисяч?

Завада подумав, що тридцять тисяч книжок йому навряд чи пощастить продати, і зітхнув:

— Зробіть тверду обкладинку і дайте кращий папір, — по-театральному закрив долонею очі.

— Домовилися, — Кіт повернувся до виходу.

— Я з вами, — похопився Завада і показав пальцями жест, що означав «гроші».

Мирослав, попрощавшись із Завадою, побіг до Романа, повідомити, що його задум удався…

На волі опинився Андрій, і випускати книжки в такому вигляді було небезпечно. Друзі якісно віддрукували три тисячі тиражу з твердими обкладинками на хорошому папері, а три примірники зробили самопалом і віднесли автору. Завада упіймався на цей гачок.

Кіт, ідучи до Романа, купив пляшку і шмат сала. Друзі, як змовники, зачинилися в кабінеті і на радощах випили. Шлапак скрутив на цій справі три тисячі доларів. Мирославу, відстовбурчивши мізинець з сигнетом, подарованим Оленою, вручив п’ятдесят.

— Може б ще яку пляшку випили? — запитав Роман. — Тільки писка засмороділи, а нє?

— Гроші маю роздати дівчатам… А ти йдеш на збори?

— Тієї партії? Шо я там не видів?

— Потім буде фуршет — пригнали фуру горілки і жеровиська.

— Певно, тільки для своїх — начальників, банкірів, а нє?

— Для всіх!

— То треба йти! Ми ж модні хлопці!

Роман зателефонував Юрченку, Біджьо і Віталію з обіцянками фуршету після установчих зборів регіонального відділення партії:

— Навезли ковбас — кілометри; горілкою будемо сцяти!

Друзі відмовлялися, гадаючи, що збори будуть нудними, а фуршет лише для своїх.

— За годину нудоти потім понажираємося як пацюки! Канапок по кишенях понапихаємо; пляшок в рукави — і підемо в «Музу», а нє?

… Друзі сіли в партері ближче до виходу, щоб першими вийти і зайняти місця біля столів.

У залі стояв стишений гомін. Гості — голови районних, селищних рад, професура, директори малих і великих підприємств, масовка. Під сухі оплески на сцені з’явився Швець і зачитав привітання учасникам та гостям зборів. Потім виголосив промову. Про складний економічний стан держави, про комуністів, які мріють про реванш і хочуть нас загнати в міцні обійми східного «брата». Тепер, коли