Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

Опа! Мало того, що ми капіталісти, куркулі по-вуличному, так ми ще й антисеміти. Приїхали. А Самуїл вів далі:

- Мою національну гідність ображаєте.

Тут уже вперед Шериф пропхався. Побачив зі свого вікна збіговисько перед сільрадою і примчав:

- Самуїле, хвилиночку! Як вас хтось образив, то прошу до офісу. Спишемо заяву, протокол, проведемо роботу, як треба буде - то й притягнемо… це ж не жарти. Мало нам виборів, так ще й антисемітизм…

- На себе пишіть! І роботу з собою проводьте! І себе притягайте! Бо ви, лейтенанте, щоб знали, у нас на селі антисеміт номер один!

Востаннє такий вираз обличчя був у мого родича в п’ятому класі, коли він сів на кнопку, підкладену дівчинкою, в яку він був закоханий. На тому перша любов трагічно обірвалася, та так різко, що хлопець і досі нежонатий ходить.

Цього разу Олексій оговтався швидше, але не зовсім. Бо ляпнув:

- Самуїле, перехрестіться! Який з мене антисеміт?

- От-от-от! Самі хрестіться, а мене не примушуйте.

- Вони не хрестяться, - шепнула я на вухо братові.

- Юдеї не хрестяться! - продублював мене Самуїл. - Люди, бачите? Сьогодні він уже мої релігійні переконання зобижає. А завтра накаже, щоб я без “мугендовіда” на вулицю не виходив - як у окупацію!

Плакат в руках у Самуїла задрижав разом із ним - чи то від образи, чи то від обурення. Мій братик з досади аж об поли вдарив:

- Ну, по-перше, у нас не окупація, а незалежна Україна.

- То для вас вона незалежна. А для мене? Татари - й ті мають автономію, а євреям - дулю з маком? Котись, мовляв, Самуїле, у свій Ізраїль? Чемайдан-вокзал-Тель-Авів?

Натхненна Самуїлова промова справила враження. Дехто з бабусь почав шморгати носом і витирати краєм хусточки сльози, промовляючи:

- Це ж тра! Довели бідолаху! Куди йому тепер?

Шериф зрозумів, що ще трохи - і Гітлером зватимуть не Петю, а його, офіційного представника влади, між іншим. От уже порадіють і “ліві”, і “праві”! Тому він ще раз викашлявся і взяв Самуїла під лікоть:

- Як маєте щось до мене особисто, то пишіть скаргу моєму начальству. Воно дасть раду. Ще якісь факти антисемітизму навести можете?

- Скільки завгодно! От що ви, лейтенант, вчора Васі Дизелю сказали, коли він колесо рихтував до вашої машини? “Васю, твоє “щас”, як жидівське “зараз”.

- Ну, сказав! Але спересердя. Вася хлопець хороший, але ж гальмує! Все “щас” та “щас”, а мені їхати треба. Агітатора шукати, хай йому!

- І що, обов’язково знадобилося жидів поминати? У вас агітатор зник, а ви про мою націю? Що, знову євреї винні?

- Так то ж приказка така.

- А у вас, українців, хіба інших приказок нема? Тільки про жидів?

Мій Шериф розгубився і навіть почервонів. У натовпі загигикали, баби перестали плакати. Довелося рятувати репутацію родича.

- Самуїле, дорогенький, лейтенант більше не буде ображати вашу національну гідність. Він казатиме Васі: “Васю, мені твоє “щас”, як серпом по яйцям”. Влаштовує?

- По яйцям влаштовує. Аби не по єврейським.

- Домовилися. Хто ще вас ображає?

- Всі!

- Ну, знов за рибу гроші. Як це - всі?

- А отак! Ви чого Петю Гітлером обізвали? Щоб над нашим Голокостом познущатися? Оце і є, щоб ви знали, ксенофобія. Сьогодні ви алкаша Петю Гітлером обізвали, а завтра для мене “Сільські вісті” передплатите?

- А що “Сільські вісті”? Ти їх читав? - озвався хтось із натовпу.

- Не читав! Бо мене попередили, що то - антисемітська газета!

- Ну-ну, цікаво, хто ж це тобі таке наспівав?

Самуїл зиркнув на агітатора, котрий уважно вивчав, як у синім-синім небі пташечка літає, і розгубився:

- Яка різниця - хто?… І взагалі, я вам не про те! Я про Петю! Чого це він у вас - Гітлер?

- А як нам було його обзивати за його капості? Сталіним чи Брежнєвим? А може - Дзержинським?

- Сталіним не можна. Бо він теж був проти євреїв. І Брежнєв туди ж. А Дзержинським можна.

- Ви б мене спитали, - подав голос Петя Гітлер. - Забули, чи що? У нас баба Ксена польської національності.

- Не польської національності, пся крев! - почувся розгніваний голос Ксени, котра теж пришкандибала на галас. - Ми, проше пана, єстем уродзоні! Крулєвськего роду! А ти, пшекльонта холєра, мені Дзержинським у очі не тикай! Він теж жидзєм був, жидзєм, жидзєм! Шляк би вас трафив!

- От бачите! - зрадів Самуїл, аж плакат перестав дрижати. - Мене ображають, публічно! І весь мій народ!

- Та хто тебе ображає! - перейшла баба Ксена на державну мову. - Щоб ти знав: у поляків і слова такого “євреї” немає. Жидзі - і все!

- Ну добре, не буде Петя ані Гітлером, ані Дзержинським. А ким він буде? Петю, а справді, як твоє прізвище? Бо все - Гітлер, Гітлер…

Петя раптом