Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Як же добре іноді пустити на вітер цілий статок! Я ніколи не думав, що це буде так просто. А з моєю супутницею такий жест, безсумнівно, був того вартий.

Додому на таксі.

Поцілунок в обидві щоки на прощання. Я відчував, що мене кинуло в жар, а тоді зашарівся. Господи, та мені ж вісімдесят три!

Монарше божевілля досягло свого піку. Спілка пожильців жваво обговорювала, як слід відзначити цю подію. У кінцевому підсумку: цього року ми можемо з нетерпінням чекати точнісінько такого самого помаранчевого магазинного «Наполеона», як і мали його всі попередні роки. Ще й більш од того, весь День коронації ми дивитимемося на великому екрані у Відпочинковій кімнаті.

Прогулянка річкою Ей після коронації відбудеться трохи нижче від того місця, де знаходиться наш притулок, але насправді це ні про що не говорить, тому що навряд чи хтось із охочих зможе туди потрапити. Ця сумна новина була гідно оплакана. Всіх подробиць я не знаю, але, як собі мислю, дістатися туди треба буде ще опівдні й простояти біля поручнів наступні сім годин заради короткого погляду на нового короля й королеву, які пропливатимуть повз.

Упродовж останніх кількох років запровадити чимало додаткових заходів безпеки для щорічного святкування Дня народження королеви 30 квітня. Місто розділили на зони безпеки: 1, 2 і 3. Залежно від місця проживання, у День королеви вам не дозволялося тримати навіть власну автівку у власному ж замкненому гаражеві. Заборонили навіть мобільні скутери. Як можете здогадатися, тут це викликало величезну хвилю обурення.

І попри всі ці запобіжні заходи вартістю у 700 000 євро (це не рахуючи зарплатні поліціянтів), усі так само приклеюються до екранів телевізорів, стурбовано чекаючи, що з-за рогу виїде ще один чорний «Suzuki Swift», як той, що намагався протаранити королівську автоколону в 2009-му, вбивши вісьмох приголомшених глядачів[36].

Я був би не проти поглянути на плани безпеки для коронації.

Сестри Слотхауер були переконані: «Щось таки трапиться. Ми не знаємо, що саме, але нутром відчуваємо».

Один мешканець стверджував, що Кім Чен Ин[37], той пухкенький маленький карлик з Північної Кореї, здатний 30 квітня направити на нас ракету. Вибухи під час Бостонського марафону[38], що трапилися вчора, аж ніяк не вгамовували тривогу.

Тож враховуючи всіх тутешніх занепокоєних зануд, радість була вже завчасно отруєна.

Я з ностальгією згадував невимушені королівські процесії минулого, коли нікому й на думку не спадало перевіряти на наявність вибухівки півтораметровий помаранчевий хліб із родзинками, спечений Помаранчевим Товариством Вурдена. Навіть не знаю, як ото мені, потаємному республіканцю, пережити 30 квітня.

Я нервуюся, думаючи про завтрашній день. Чи сподобається їм моє кулінарне заняття?

Можу побитися об заклад, що в цю ось мить пані та панове ламають голови над тим, що ж я для них приготував, бо дещо раніше вони почергово вже підступали до мене, аби вивудити подробиці. До речі, якщо вже зайшла мова про вудки: у відомих завдяки тістечковим вбивствам акваріумах нарешті з’явилися нові рибки. У записці на стіні зазначалося, що нових рибок керівництво купує востаннє. Ще одна така приключка — й акваріуми приберуть задля нашого ж блага. Еферту, нашому домашньому анархісту, цього точно не варт було говорити. У нього відразу ж заблищали очі, проте я змусив його щиросердно присягнутися, що він дасть рибкам спокій. Еферт присягнувся «мамою», що не чіпатиме їх, а його мама вже двадцять п’ять років як у могилі.

Тепер Еферт намагається вигадати щось інше. Набіг на кімнатні рослини не надто йому до душі. Ліфт — ось імовірна ціль…

Увечері по телевізору транслюватимуть інтерв’ю з майбутніми королем та королевою. Я помітив, що найкращі оглядові місця внизу вже зарезервовані. Перший ряд стільців прикрашають смужки паперу з іменами пожильців. Щось схоже на те, як о восьмій ранку гості у готелі позначають рушниками шезлонги навколо басейну. Треба розповісти Еферту про ті зарезервовані місця. Можливо, хуліганська справа, яку він так шукав, сама пливе йому до рук.

Аби подивитися інтерв’ю з принцом Віллемом та принцесою Максимою, деякі пані напнуть на себе своє найкраще вбрання. На знак поваги. Їхня химерна, м’яко кажучи, одіж не завжди чарівна. Загалом, вона доволі стара і зношена. Тутешнім пожильцям властива подиву гідна бережливість. Для них купівля нового одягу — то безглузде марнотратство, адже існує чимала ймовірність, що вони помруть ще