Юрій Станіславович Митрофаненко - Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша

Всякий, кому известно местопребывание Семена Лаврентьева Беличенко, обязан указать Суду, где он находится, установление, в ведомстве которых окажется имущество Семена Лаврентьева Беличенко, обязаны немедленно отдать его в опекунское управление...»

Мало переймаючись розгулом кримінальщини, центральний уряд тішив себе грандіозними державотворчими прожектами. Зокрема, закон від 6 березня 1918 року скасовував «старорежимний» поділ УНР на губернії та повіти. Замість цього планувалося утворення 32 «земель». Територія Олександрійського повіту мала відійти до «Низу» (центр — у м. Єлизаветграді). То ж єдиним гарантом відновлення в Україні громадського спокою виступали німецько-австрійські війська. Вже перший наказ єлизаветградського коменданта генерал-майора Зака був показовою демонстрацією сили. Селяни мали в триденний термін здати озброєння, що лишилося в них після розвалу царської армії, а також негайно повернути поміщикам усе майно, захоплене взимку 1917-1918 років. Наостанок генерал Зак пропонував краянам терміново розпочати польові роботи. В 10-их числах квітня, згідно з попередньою домовленістю про розподіл сфер впливу, на території Волинської, Подільської, Херсонської та Катеринославської губерній відбулася заміна німецьких військ на підрозділи 2-ої австро-угорської армії фельдмаршала Е. Бем-Ермолі. Єлисаветградський та Олександрійський повіти окупували частини 7-ої кавалерійської дивізії. Іноземна військова присутність спочатку суттєво знизила рівень злочинності. Натомість почала зростати напруга у стосунках поміж місцевим населенням та окупантами. Про це свідчить доповідна записка херсонського губернського комісара Г.В. Нянчура на ім'я головного окружного комісара Херсонщини, Таврії та Катеринославщини:

«3 апреля 1918 года

Мне часто поступают от крестьян разных уездов Херсонщини заявления и жалобы на то, что немецкая и австрийская военная власть вмешивается во внутреннюю жизнь земских управ и земельных комитетов, а также без разрешения и даже согласования с местной Властью украинской реквизирует у крестьян продовольственные продукты и разное имущество, как лошадей, коров, свиней и др., выдавая за это неофициальные клочки бумаги на немецком языке, с которыми предлагают обращаться за платой к немецкому штабу в Одессе. Когда же крестьяне обращались к этому штабу, то им отвечали, что нет денег.

Таким образом общественные институции приостанавливают свою работу, а крестьяне остаются без скота и денег, что приводит к возмущению крестьян против немецких войск и создаёт на селе панику.

Поэтому прошу обратиться к немецко-австрийскому командованию с предложением об издании отдельного приказа войсковым частям не вмешиваться в общественные дела населения и не производить никаких реквизиций без согласования с местной Властью, также, чтобы реквизиционные квитанции были подписаны, утверждены нашими комиссарами или институциями. При этом необходимо ясно указывать, куда нужно обращаться за деньгами и что делать, если немецкий штаб по тем или иным причинам отказывается платить деньги.

Обо всём этом прошу уведомить меня, а также если немецким командованием будет издан соответствующий приказ, или может быть такой уже издан, то указать мне № такого приказа для руководства в каждом отдельном случае на месте.

Губернский комиссар Нянчур»

Державний переворот 29-30 квітня 1918 р. призупинив політичну кар'єру не тільки Гордія Васильовича Нянчура, а й інших губернських та повітових комісарів УНР. До речі, самі ці посади також зникли з політичного ужитку. Згідно з законом гетьмана Павла Скоропадського від 16 травня 1918 року на місцях запроваджувалася владна інституція губернських та повітових старост. Протягом місяця після гетьманського перевороту відбулася кардинальна кадрова ротація. Так, 14 травня 1918 року херсонським губернським старостою було призначено екс-голову Олександрійської повітової земської управи Семена Григоровича Пищевича. Маючи чималий життєвий та управлінський досвід, колишній депутат Державної Думи 4-го скликання вигідно відрізнявся з-поміж інших губернаторів діловою хваткою та розпорядливістю. Йому безпосередньо підпорядковувалися повітові старости Верещагін (Єлисаветград), Ключніков (Олександрія) та ін. Замість міліції громадську безпеку мали забезпечувати загони Державної варти. Крім того, з числа демобілізованих військовослужбовців на території Херсонської губернії було організовано 8 добровольчих офіцерських сотень.

Чергову зміну влади населення губернії сприйняло доволі пасивно. Кілька місяців по тому населення Херсонщини переймалося перш за все повсякденними господарськими турботами та перерозподілом земельних площ. Наприкінці липня 1918 року було створено Олександрійську повітову земельно-ліквідаційну комісію. До її складу увійшли повітовий староста, представники міністерств землеробства, юстиції, внутрішніх справ, фінансів, державного контролю, а також місцеві земці. Комісії ставилося за мету завдання визначити розміри поміщицьких збитків, спричинених реквізиціями 1917 року, та порядок їхнього стягнення із селян. Репресії тільки посилювали вороже ставлення до знов прибулих. На адресу С. Пищевича стали надходити скарги про панське свавілля. Персональна відповідальність за належний збір врожаю з подальшим відправленням певної його частини до Австро-Угорщини змушувала херсонського губернатора творчо використовувати досвід Тимчасового уряду. 11 липня 1918 року Пищевич підписав наказ за №4, в якому окреслювався спектр допомоги австро-угорських військ під час жнив. До переліку послуг входили: придушення можливих безпорядків (відмова від роботи, псування реманенту); доставка паливно-мастильних матеріалів та запчастин до сільськогосподарської техніки.

Певна річ, що послуги надавалися в обмін на частину врожаю (20% від загальної кількості).

Слід додати, що населення губернії підпадало під юрисдикцію австрійських військово-польових судів за такі правопорушення:

• надання притулку дезертирам;

• зловмисне пошкодження залізничних колій, телеграфних та телефонних мереж;

• підпал;

• вбивство;

• розбій; крадіжка;

• розтрата;

• образа вартових;

• зберігання зброї та вибухових речовин.

До слова кажучи, вилучення зброї у місцевого населення було серед першочергових завдань повітової та губернської влади. Значна кількість рушниць та кулеметів, придбана свого часу селянами у демобілізованих російських солдатів, несла потенційну загрозу внутрішній громадській стабільності. 29 червня 1918 року губернський староста С. Пищевич завізував розпорядження такого змісту:

«В виду того, что население Херсонской губернии, несмотря на неоднократные распоряжения Украинских властей, всё же утаивает у себя разного рода