Олександр Палей - Навіщо Україні НАТО

України є суттєвим фактором зміцнення її національної безпеки, покликаним сприяти розвитку демократичних інститутів, громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини, і, таким чином, відповідає життєво важливим інтересам українського народу. Геостратегічне і геополітичне становище України як складника єдиного європейського простору визначає її місце в європейських справах, зумовлює вагому роль Української держави у створенні нової архітектури загальноконтинентальної безпеки, серцевиною якої покликана стати Організація Північноатлантичного договору. Євроатлантична інтеграція України має на меті гарантувати її незалежність, територіальну цілісність, суспільний прогрес, запобігати виникненню нових загроз стабільності і безпеці на європейському континенті».

Варто відзначити, що самі по собі ці документи, і особливо Закон про основи національної безпеки, створює в Україні необхідну правову базу для вступу до НАТО. Саме цей Закон є основоположним для визначення напрямів політики України у галузі безпеки.

Слід наголосити, що жодні державні документи України ніколи не проголошували Україну позаблоковою державою. Лише Декларація про державний суверенітет, прийнята ще за радянських часів, декларувала намір стати в майбутньому позаблоковою державою. Однак і ця декларація містила лише заявлення наміру, а не проголошення факту.

Більш ранні документи прямо не артикулювали мету приєднання до НАТО. В «Основних напрямах зовнішньої політики України» від 1993 року зафіксовано, що «проголошений... свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптованим до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабній участі в загальноєвропейських структурах безпеки», які мають бути створені на базі існуючих міжнародних інституцій, зокрема й НАТО, оскільки існує важливість «безпосереднього та повного членства України в такій структурі, що створює необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки».

Тому для вступу України в НАТО вже існують всі необхідні правові передумови. По суті, для вступу необхідно лише голосування у Верховній Раді щодо ратифікації Північноатлантичного договору.

2.13. Платять податки, йдуть в армію і вступають до НАТО — без референдумів

Поширена думка, що нібито всі країни, які вступали до НАТО, проводили референдуми з цього питання.

Однак це повна неправда — або незнання предмету, або свідома маніпуляція.

Насправді з 26 країн-членів НАТО лише лічені держави проводили референдуми про вступ до Альянсу — Угорщина, Словенія та Іспанія.

Численні референдуми в країнах Європи проводилися лише щодо питання вступу до Європейського союзу, а для вступу до НАТО вистачило простого рішення парламентів.

Чому так? Річ у тім, що унікально важливі питання для життєдіяльності країн, як правило, не виносяться на референдуми.

Серед таких, питань, безумовно, питання безпеки.

З певного часу українські політики почали говорити про необхідність проведення референдуму, як про обов'язкову передумову вступу України до НАТО.

Між тим, нині у Європі і світі існує тенденція до відмови від загальнонаціональних референдумів на користь плебісцитів з локальних управлінських питань, оскільки кількамільйонні суспільства не здатні ефективно задіяти механізми прямої демократії, ефективні в кількатисячних громадах.

Референдуми щодо вступу до ЄС були по суті кампаніями демонстрації європейської солідарності із заздалегідь відомим результатом.

Іншої функції, крім як продемонструвати партнерам серйозність намірів будувати «спільну Європу» та пояснити співгромадянам простий факт, що вони вже в ЄС, ці референдуми не виконували.

Водночас питання безпеки значно серйозніші. У будь-якої держави взагалі немає більш серйозної задачі.

Якби будь-яка держава у воєнний час запровадила референдум щодо військової повинності, вона б напевно не дожила до підбиття його підсумків.

Не можна голосувати щодо того, захищати чи ні свою країну.

Це питання однозначно віднесено до компетенції влади, яка зобов'язана відповідно організувати населення.

Тому спроби сховатися в питаннях безпеки за «волю народу» — аморальні й безвідповідальні. За безпеку держави відповідає не абстрактний «народ», а конкретні посадові особи, державні органи з конкретними повноваженнями та мобілізаційними можливостями.

До речі, ніде у світі не вирішується через референдуми і таке питання, як сплачування податків. Якби було інакше, держави були б нездатні виконувати свої основні функції.

Між тим, на самміті держав Центральної і Східної Європи у Вільнюсі Президент Ющенко відзначився максимально чіткими зовнішньополітичними меседжами: «Україна не може надалі залишатися там, де вона перебуває зараз — у зоні невизначеності між Сходом і Заходом. Вже у найближчому майбутньому ми розраховуємо на схвалення Плану дій щодо членства в НАТО. Це дозволить Україні вийти на завершальну стадію інтеграційного процесу». По суті, це означає довершення визначеності держави в питаннях інтеграції до НАТО. Відносини з НАТО — один з головних успіхів України. Внаслідок курсу України до НАТО та його, як тепер уже зрозуміло, достатньо одностайної підтримки у європейських та американських столицях, у всіх виникає розуміння, що Україна — це всерйоз і надовго.

Слід наголосити, що для інтеграції України до НАТО є майже всі формальні підстави.

Питання політики щодо НАТО по суті урегульоване законом про основи національної безпеки, де у статті 8 написано: «Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору». Відповідно до нової редакції Конституції, чинної з 1 січня 2006