Олександр Палей - Навіщо Україні НАТО

Поширення антинатівських настроїв у суспільстві значно залежить від ситуативних чинників. Згідно з даними соціологічного опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і центром «Соціальний моніторинг», після конфлікту між Україною і Росією навколо о. Тузли восени 2003 р. 10% громадян змінили своє ставлення до вступу до НАТО, при цьому 60% з них — у позитивний бік. Водночас військова кампанія НАТО в Косові, операція США і Великої Британії в Іраку серйозно погіршили ставлення до НАТО в українському суспільстві.

Тому інтеграція до НАТО й має проблему сприйняття суспільною свідомістю.

Головна проблема — елементарна непоінформованість. Так, скажімо, згідно з даними соціологічних опитувань, в Україні вступати до Організації Північноатлантичного договору бажають на 10% більше населення, ніж до НАТО. Хоча це одна й та ж організація. Слід відзначити, що більшість населення України негативно ставиться й до ідеї вступу України до Договору про колективну безпеку СНД (колишнього Ташкентського договору). Такий результат пояснюється тим, що частина суспільства усвідомлює вагу військово-політичних наслідків перебування України у межах об'єднання з Росією, яка веде війну на Кавказі; по-друге, назва організації не є привабливою для українських громадян.

Назагал, ставлення населення України до НАТО має наступні властивості:

• існує брак превалюючої тенденції та, як наслідок, наявні значні можливості для стороннього впливу з боку держави чи інших центрів впливу на геополітичний вибір населення. Значна частина населення України байдуже ставиться до проблеми. Слід відзначити, що за соціологічними даними в Польщі у 1991 р. за вступ до НАТО висловлювалися менше 25% населення, в 1992 р.— 35%, у 1993 р.— 57%, у 1995 р.— 73%. В Угорщині вдалося збільшити кількість прихильників членства в НАТО з 40 до 80%, в Чехії — з 30% у 1995 р. до 70% у 1999 р.;

• ставлення до НАТО надзвичайно залежить від ситуативних змін у політиці та дій ЗМІ;

• збережено значний вплив російських ЗМІ на пріоритети населення України в даному питанні;

• в Україні поширено існування взаємовиключних геополітичних орієнтацій (тобто можливість існування суперечливих ідей одночасно в світогляді одних і тих же громадян);

• населення за принципом ставлення до НАТО розділене на три групи: дві групи консервативні у своїх протилежних геополітичних орієнтаціях, і третя байдуже ставиться до даної проблеми; більша частина населення не є жорстким прихильником якоїсь однієї орієнтації;

• населення знає недостатньо про справжній зміст НАТО. Проста зміна термінології (наприклад, вживання «Організація Північноатлантичного договору» замість НАТО) може покращувати ставлення населення до НАТО;

• найбільш позитивно до НАТО ставляться ті, хто більше про нього знає.

Існує декілька міжнародних документів, які створили проблеми для національної безпеки України. Це, насамперед, домовленості 1997 р. по Чорноморському флоту, згідно з якими в місті Севастополі розташовано військову базу Росії, а на узбережжі Криму існують інші військові об'єкти — власність Російської Федерації. Це викликало низку проблем для національної безпеки України: складність контролю за дотриманням якісних та кількісних параметрів ЧФ на території України та його застосування; загроза бойового застосування з'єднань ЧФ проти інших держав; загроза мобілізаційного розгортання сил ЧФ на території України; небезпека впливу командування ЧФ на місцеві адміністрації (особливо у Севастополі), а також лобіювання останніми інтересів ЧФ; залучення українських громадян до перебування ЧФ на території України тощо. Також з лютого 1995 року Україна є членом об'єднаної системи Протиповітряної оборони СНД. Відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Росії про засоби систем попередження про ракетний напад і контролю космічного простору від 28 лютого 1997 р., Росія має можливість користуватися українськими об'єктами раннього попередження про ракетний напад, що діють поблизу міст Севастополь та Мукачеве. Участь України в об'єднаній системі ППО СНД, як також присутність на території України бази ЧФ РФ, становлять серйозну загрозу національній безпеці України, оскільки несуть небезпеку безпосереднього втягування України в конфлікт між Росією та третьою стороною.

Водночас, як неодноразово заявляли вищі представники НАТО, а також країн-членів Альянсу, зокрема США, НАТО не розглядає базування Чорноморського флоту Росії в Криму як перешкоду на шляху до вступу України до НАТО. Тим більше це стосується об'єктів протиповітряної оборони в Мукачевому і Севастополі.

19 червня 2003 року Верховна Рада України конституційною більшістю ухвалила Закон «Про засади національної безпеки України». У новому законі закріплена стратегічна мета держави «набуття членства в Організації Північноатлантичного договору»: «Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору». У постанові Верховної Ради України від 21 листопада 2002 року підтримано «курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в НАТО».

У Постанові сказано: «Євроатлантична інтеграція