Валентин Терлецький - В.І.Н. (Вибору іншого немає)

прапори і партійні стяги. Обабіч сцени тулилися невеличкі пересувні лотки, де торгували футболками із Його зображенням, дисками Його групи та наклейками з їхнім логотипом, Його книгами, та іншою атрибутикою. Побачивши ціни на цю продукцію, Шульц мимоволі відсахнувся — надто високими для молоді вони були.

Наступної миті його увагу привернув черговий промовець, якого зустріли гучними оплесками і вигуками. Це був нещодавній кандидат у мери міста від теперішньої правлячої партії — високий чорнявий чоловік з вічною білозубою усмішкою на тонкому смаглявому обличчі. Привітавшись із учасниками зібрання, вічний кандидат у мери виголосив коротку промову, від якої у Шульца всередині все захололо:

«Сьогодні всі ми тут зібралися, аби вшанувати пам’ять нашого видатного земляка, ім’я якого назавжди залишиться в історії культури нашої країни. На жаль, Його зараз немає поруч з нами, але у нас є Його пісні, Його твори, Його поезія. Я і наша Партія Районів зробимо все можливе, аби Його творча спадщина дійшла до якнайширшого кола молоді. Адже Він писав і співав про всіх нас, про своє улюблене місто, про цей народ, про красу рідного краю. За життя Його незаслужено обходила увагою громадськість, а попередня злочинна влада не давала Йому вільно дихати у творчому плані. Тепер часи змінилися, на щастя для всіх нас. І вони зміняться ще більше, у кращий бік, як тільки я стану мером нашого міста, у тому числі і завдяки вашій допомозі! А це неодмінно станеться, рано чи пізно. Ця новорічна акція — лише перший крок у пропагуванні Його імені. Наступного року ми плануємо цілу серію подібних заходів та цікавих імпрез, пов’язаних з Ним. Бо Він схожий на кожного з нас і водночас — ні на кого не схожий. Він живе в кожному з нас завдяки своїм творам. І ми всі також є частинкою Його...», — вічно-усміхнений кандидат у мери трохи зам’явся, вочевидь, загубивши основну думку промови, але до нього вмить підскочила невисока жіночка-помічник, щось швиденько зашепотіла йому у вухо і за кілька секунд білозубий кандидат повернувся до мікрофона, — «Отже, передноворічне свято на Його честь вважаю відкритим! На вас чекає концерт відомих у місті груп, які, окрім власних творів, виконають також обробки Його пісень. Усіх — з Новим Роком!», — після цих слів натовп заревів від задоволення і концерт розпочався.

Шульц не залишився на площі, а рушив у нетрі міста, глибоко вражений цим видовищем. Отже, Галя мала рацію, коли попереджала про якусь занадто агресивну увагу до Нього з боку влади. Шульцу було досить того, що він побачив, аби вже зараз зрозуміти всю облудність такого неприховано комерційного і корисливого підходу до збереження пам’яті про Нього. Він набрав номер Галі і поділився з нею своїми тривожними думками. Галя особливо нічого не говорила, лише зосереджено мовчала і зрідка хмикала у трубку. Нарешті вона вичавила з себе:

«Ну ось — тепер ти все бачив сам. І це лише початок, чомусь мені так здається».

«Початок чого саме?»

«Початок кінця... Гаразд, Шульце, у мене багато роботи перед Новим Роком, потрібно терміново здати останній матеріал до святкового номеру, так що не маю часу на балачки. Приходь сюди, тоді поговоримо».

Вони попрощалися, але Шульц не мав бажання їхати на роботу, тим більше, що його лікарняний ще діяв. Натомість він поїхав додому і включив комп’ютер, аби почитати свіжі новини. Від того, що він побачив на стрічках Інтернет-сайтів, його кинуло в холодний піт. Спочатку він жахнувся від заголовків статей, а потім вже і від самого змісту:

«Він заповідав світові любов. Без розбору, кордонів і гальм».

«Секрет невтомного коханця — Його численні любовні походеньки».

«Він пообіцяв зі мною покохатися! Розмова з Його прихильницями».

«Збочення і відхилення, які практикував Він».

«Безжальний митець. Як вбити себе за допомогою сексу і алкоголю».

«...А Він полюбляв важкі наркотики. Інтерв’ю з Його друзями, які також вживали...»

«Їжа і напої, які любив Він».

«Істина — в вині. Алкогольні хроніки однієї рок-зірки».

«Любити лише себе. Інших — нема за що. Його десять заповідей суцільного гріха».

Шульц читав і дивувався далі. Волосся в нього поволі ставало дибки від брехні та бруду, які мегатоннами виливалися з Мережі. Він дізнався, що декілька виробників пива, горілки, цигарок і презервативів вже запропонували для продажу свої нові вироби з Його портретом на пляшках і пачках. У місті щойно відкрився новий підозрілий нічний клуб під назвою, ідентичною назві Його рок-групи, куди одразу потяглися представники сексуальних меншин та інші куртуазні відступники. Серед правоохоронців поширилася інформація, що наркоторгівці запустили в обіг нову вбивчу нюхальну суміш, названу Його ім’ям. Днями було засновано клуб анонімних німфоманок Його імені, які практикували анонімний секс з усіма бажаючими. Якась новостворена релігійна секта оголосила Його своїм пророком, а її члени пообіцяли скоїти масове самогубство, якщо Його не визнають святим на рівні держави. І тому подібне — багато, багато, багато…

Дивлячись порожніми очима в монітор, Шульц вимкнув комп’ютер. Що це було? Яким чином усього лише за кілька тижнів, поки він відлежувався у лікарні, світ став догори дригом, змінився до невпізнання, нестримно покотився у моторошну невідомість суцільної темряви, неминуче настання якої вже вчувалося навіть у повітрі? На всі ці важкі питання Шульц не знаходив відповідей, і йому уперше за останні кілька років стало по-справжньому страшно. І це був не звичайний страх — за себе, за близьку людину, страх втратити щось важливе — це був ще незнаний для нього страх за інших людей, за всіх них, які раніше, можливо, були для нього абсолютно байдужими, незначними, малоцікавими, а тепер раптово, всі разом, в одну мить чомусь отримали у його свідомості конкретну вагу, чіткі риси, індивідуальність, стали йому знайомими і близькими, так, ніби він знав кожного з них особисто і щодня переймався усіма їхніми проблемами. Саме цієї миті він відчув між собою і людством реальний