Валентин Терлецький - В.І.Н. (Вибору іншого немає)

«По-перше, це навряд чи станеться, чомусь мені так здається. А по-друге, навіть якщо Він повернеться, то лише зрадіє, що про Нього не забули, а навпаки — всіляко намагаються підтримувати пам’ять про видатного земляка. Я не розумію, чого це тебе так турбує?»

«Сама не знаю, але є в усьому цьому щось несправжнє, показне, штучне, цинічне. Таке враження, ніби хтось хоче зробити собі на цьому пристойний піар чи якось нажитися».

«А навіть якщо й так — нехай! Кому від цього стане гірше? Вибач, Галю, я не поділяю твого песимізму».

«Дарма. Вийдеш з лікарні, побачиш все на власні очі, от тоді й зробиш висновки. Ти просто не розумієш, що насправді коїться. Таке враження, що всі наче з глузду з’їхали. Скрізь тільки й розмов, що про Нього. Ніби інших тем не існує. Якщо Він справді заслуговує на суспільне визнання, це повинно відбуватися зовсім не так! Можливо, у мене просто не виходить пояснити, як слід, чому мені все це не подобається, але, гадаю, скоро ти сам зможеш уповні оцінити ситуацію... До речі, Сашпаш продав твої перші статті кільком столичним виданням, аби вони їх надрукували у себе, і сказав, що нарахує тобі за це окрему премію. Наші всі зичать, аби ти швидше став на ноги і приєднався до колективу... Ось і все. Якщо щось буде потрібно — телефонуй», — Галя підвелася, якось сумно поглянула на Шульца, важко зітхнула і вийшла з палати.

А за хвилину у дверях з’явився коротко стрижений сивий чоловічок, який сам себе охрестив Посвяченим. Шульц не очікував його появи, навіть призабув, що така людина взагалі існує, і тому аж смикнувся від несподіванки, коли Посвячений тихцем прослизнув до палати і всівся біля ліжка.

«Вона — одна з них! Вона шпигує за нами і все доповідає головному, будьте певні!», — дихнув у самісіньке вухо Шульца дивний чоловічок, — «Я чув вашу розмову. Бачте, вона має від головного чітку установку посіяти сумніви у вашій душі. Не слухайте її! Вона бреше».

«Ви підслуховували нас?», — не на жарт розлютився Шульц, — «Та яке ви маєте право лізти в моє особисте життя?»

«А я й не лізу, я просто оберігаю вас від ворогів та їхнього можливого впливу на вас».

«Та ви просто... божевільний! Геть звідси, доки я не покликав лікаря або санітарів!»

«Заспокойтеся, інакше нас можуть викрити!», — благально склав руки на грудях чоловічок.

«Та йдіть ви...», — Шульц встав з ліжка, сам пройшов до дверей і різко прочинив їх, даючи зрозуміти відвідувачу, що його час вичерпано.

«Добре, я піду, але незабаром повернуся. Вам неодмінно буде потрібна моя допомога! Без мене вони швидко впораються з вами і привласнять всі ваші благородні ідеї!», — проте Шульц не дав йому договорити, безцеремонно витуривши Посвяченого за двері.

Сівши на ліжко, Шульц віддихався і поглянув у вікно, за яким виднілися засипані снігом крони старезних дерев, що ними було щільно засаджено лікарняний парк. На душі у Шульца було неспокійно...

...Коли за кілька днів Шульц вийшов з лікарні — самотній, сумний та пригнічений — він вирішив не їхати одразу додому, а прогулятися зимовим містом, подихати свіжим повітрям, подивитися, як люди готуються святкувати Новий Рік, що мав настати вже післязавтра. Йдучи центральними вулицями, він почувався зайвим у цій передсвятковій метушні, яка, за давньою звичкою, розпочинається ще задовго до самого свята і тримає в чималому напруженні всіх без винятку, роблячи їхні звичайні справи та буденні турботи несуттєвими, допоки не виллється у бурхливе і навіть буйне святкування Нового Року, яке в цих краях більше схоже на бойові дії. Що ближче насувалася заповітна дата, то небезпечнішими ставали пристрасті навколо очікування загального свята і всіх його ймовірних наслідків, і це робилося майже нестерпним. Це свято, насправді тихе і мирне, тут давно стало культом галасливого і некерованого самозапевнення в щасті. Цього дня всі люди просто зобов’язані бути щасливими, а інакше і бути не може. Тому й виникала справжня істерія навколо святкування Нового Року ледь не за місяць до нього. Кульмінація наступала приблизно за тиждень до свята, коли давно тамоване бажання бути щасливим ставало нестримним і виривалося назовні вибуховими «корпоративами» та іншими страхітливо-потворними «дитячими ранками». Але найбільш фантасмагоричні дійства починалися в останні два дні перед Новим Роком, коли всі наче божеволіли від очікування загального щастя і перетворювали ці дні на тотальне п’яне сюрреалістичне марення.

Саме такого дня Шульц вийшов з лікарні і невдовзі опинився біля центральної площі міста, де завжди проводилися всі визначальні заходи, свята, мітинги і концерти. Ще за кілька вулиць до площі він почув голосні вигуки і скандування юрби, переплетені з музикою і чиїмись натхненними промовами, котрі лунали з потужних звукових порталів. За хвилину Шульц вийшов на площу і побачив кількатисячний натовп з прапорами і плакатами навколо великої сцени. Він підійшов ближче і не повірив власним очам, став, як укопаний, посеред площі, не маючи сил ступити далі. Це була молодіжна новорічна акція на Його честь.

На сцені з промовами виступали різні культурні та політичні діячі — начальники управлінь культури, керівники молодіжних осередків правлячої партії, провідні журналісти, декілька Його колег по музичній діяльності. За їхніми спинами готувалися до виступу кілька рок-гуртів, оскільки сама сцена була з підігрівом, а на вулиці був стабільний «нуль градусів». Біля сцени висіли два великих екрани, на яких без звуку транслювалися кліпи Його рок-групи. Інколи промови зі сцени переривалися трансляцією Його пісень, і тоді глядачі на площі танцювали, аби зігрітися, підспівували, скандували назву Його групи. Це була весела й говірка молодь, вочевидь, нагнана з усіх місцевих вишів, яка з насолодою тусувалася під сценою. Молоді люди тримали в руках плакати з доволі нечіткими відбитками Його фотографій і неоковирними написами типу: «Ми тебе ніколи не забудемо!», «Він назавжди в наших серцях!», «Молодіжне крило Партії Районів пам’ятає про нашого Поета!», «Хай живе дружба народів!» Деякі тримали національні