Камілла Лекберг - Крижана принцеса

турбота старшої сестри здатна її задушити. Усюди за нею пильнували неспокійні очі Еріки, і навіть тоді, коли їй найдужче хотілося побути на самоті. І що з того, що мама не переймалася тим, щоб піклуватися про них? Принаймні в них був батько. Одна людина з двох — не найгірша ситуація. Вони з Ерікою різнилися тим, що, коли Анна погоджувалася, то Еріка намагалася знайти причину. Часто Еріка також перевертала питання догори ногами й намагалася знайти причину в самій собі. Тому вона завжди занадто старалася. Анна ж вирішила не перейматися взагалі, адже найлегше не роздумувати, прямувати за течією й зустрічати кожен новий день таким, яким він є. Ось чому вона так ставилася до Еріки. Її старша сестра завжди хвилювалася про неї, доглядала та пестила, тож Анні ставало дедалі важче заплющувати очі на жорстоку реальність. Анна відчула неабияке полегшення, коли майже одразу після того, як поїхала на навчання, познайомилася з Лукасом. Тоді їй здалося, що вона нарешті зустріла саме ту людину, яка зможе покохати її такою, якою вона є, і — що найважливіше — поважатиме її потребу у свободі.

Анна гірко посміхнулася, прибираючи за Лукасом посуд після сніданку. Тепер вона майже не мала свободи. Її життя обмежувалося цією квартирою. Лише діти давали їй наснагу жити й вірити в те, що вона зможе віднайти ту правильну формулу, яка зробить Лукаса щасливим і змінить їхнє життя назавжди.

Анна неквапливо закрила кришку масельнички, поклала в пакет сир, завантажила посуд у посудомийку й стерла зі столу крихти. Коли кімната набула ідеального стану, вона сіла на один із кухонних табуретів та окинула поглядом кухню. Вона слухала дитяче белькотання Емми, що долинало з дитячої кімнати, і дозволила собі насолодитися хвилинкою спокою. Кухня світла й простора, зі стильним поєднанням дерева та сталі. Вони витратили чималі гроші на неї, тож тепер усюди переважали Філіпп Старк і Поггенполь. Сама Анна вважала, що ця кухня занадто розкішна, але коли вони з Лукасом переїхали в цю гарну п’ятикімнатну квартиру в Естермальмі, то їй довелося змиритися з тим, що її думку ніхто не запитує.

Вона не розуміла такого занепокоєння Еріки через будинок у Ф’єлльбацці. Сама вона не мала змоги вдатися до сентиментальності, адже гроші, які вони могли заробити на продажу будинку, стануть поштовхом до нового життя, що чекає на них із Лукасом. Анна знала, що Лукас має деякі проблеми з роботою у Швеції й планує повернутися до Лондона, де, як він вважав, є перспективи та нові можливості. У Стокгольмі він не мав перспектив. Навіть попри те, що Лукас заробляв чималі гроші, навіть дуже, прибуток від продажу будинку у Ф’єлльбацці разом із тими грошима, які в них уже є, зможуть забезпечити їм дуже респектабельне житло в Лондоні. Це важливо для Лукаса, а тому має неабияке значення й для неї. Як не крути, Еріка впорається. Вона не має сім’ї й піклується лише про себе. До того ж вона зараз працює й живе у власній квартирі в Стокгольмі, тож будинок у Ф’єлльбацці однаково буде для неї лише місцем для літнього відпочинку. Гроші їй також не завадять, адже письменники не дуже то й заробляють. Анна знала, що Еріка не купається в грошах. Колись і вона зрозуміє, що воно того варте. Для них обох.

Адріан закричав у колисці — її коротенький відпочинок добіг кінця. Отже, немає сенсу сидіти й жаліти себе. Синці так чи інакше зійдуть, як і завжди, а завтра настане новий день.

Патрик із неймовірно легким серцем перестрибував через дві сходинки, піднімаючись до квартири Даґмар Петрен. Однак за кілька поверхів він усе-таки змушений був трохи перепочити. Патрик нахилився і поклав руки на коліна. Звичайно, йому було вже не двадцять років. Двері відчинив хтось, не дуже схожий на жінку, маленький і зморшкуватий, наче чорнослив. Зігнута й крива, вона ледь діставала йому до пояса, і Патрик боявся, що вона впаде, щойно повіє найслабший вітерець. Але очі, які дивилися на нього, були ясними та жвавими, немов у юної дівчини.

— Чого ти стоїш тут? Віддихайся, хлопче. Заходь на каву!

Її голос був на диво гучним. Умить Патрик почувся школярем і слухняно покрокував за нею. Він ледь стримав несамовите бажання зігнутися й попростував такою самою черепашачою ходою, як пані Петрен. Перед дверима він раптом зупинився. Патрик ніколи у своєму житті не бачив так багато юльтомтенів. Вони стояли всюди, у кожному вільному кутку. Великі й маленькі, старі й молоді, веселі й похмурі. Здавалося, наче його мозок закипає, намагаючись перетравити всі враження від побаченого. Патрик зрозумів, що найкращий порятунок — це опустити голову й не зводити очей.

— Що він гадає? Хіба це не прекрасно?!

Патрик не знав, що йому відповісти, і лише за мить зміг вичавити бодай якісь слова.

— Так, абсолютно. Надзвичайно гарно.

Він стурбовано подивився на пані Петрен, аби перевірити, чи почула вона, що його слова й тон голосу не дуже поєднуються. На його здивування вона широко всміхнулася, і очі її заблищали.

— Нехай він не хвилюється. Я добре розумію, що це насправді йому не до вподоби, але коли людина старішає, то в неї з’являються деякі зобов’язання. Він має це зрозуміти.

— Зобов’язання?

— Аби бути бодай комусь цікавою, доводиться вдаватися до ексцентричності. Інакше тебе сприймають як зачахлу стару відьму. Ось у чому істина, розумієш?

— Але… Чому саме юльтомтени?

Патрик досі не міг уторопати, і пані Петрен пояснила йому, як дитині:

— Він має розуміти, що юльтомтени прекрасні тим, що їх потрібно витягати лише раз на рік. Решту часу я стежу за тим, аби всюди було чисто й прибрано. До того ж до мене часто забігають дітлахи, а в різдвяні свята тут такі черги! А стару відьму, у якої не часто гостюють, дуже втішає, коли маленькі створіння прибігають або спеціально телефонують, щоби побачити юльтомтенів.

— Але ж як надовго пані Петрен дістає юльтомтенів? Зараз уже середина березня.

— Ох, я почала розставляти моїх улюбленців ще в жовтні, а складатиму їх у квітні. Хоча він також має зрозуміти, що потрібен тиждень або навіть два для того, щоби розставити й прибрати їх.

Патрик розумів, що це непросто. Він спробував швидко зметикувати, скільки в кімнаті юльтомтенів, але досі був шокований побаченим, а тому повернувся до пані Петрен і запитав:

— Скільки юльтомтенів має пані Петрен?

Вона відразу ж відповіла:

— Тисяча чотириста сорок