Андрій Анатолійович Кокотюха - Київські бомби

— До вас? У мене їх ніколи особливо й не було. Знаєте, я ж попрощатися прийшов. Тепер вами займуться інші люди. Хіба на суді зустрінемося, якщо буде час прийти. Процес цікавим бути не обіцяє, повірте вже моєму досвіду.

Полтава простягнув до нього руки, стиснувши кулаки.

— Тоді не марнуйте свого й мого часу. Хочу назад у камеру.

— О! А ваш час тут до чого?

— Самі ж кажете — мало лишилося. Не у вашому ж товаристві його витрачати.

«А хлопець таки до останнього прагне подобатися собі», — відзначив Підвисоцький.

Узяв кайданки зі столу. Знову закував арештанта. Викликав конвой.

Більше жодним словом не обмінялися.

2

Київ. Околиця. Пуща-Водиця, дачне селище

Фаїна читала газети.

Ще не так давно за таким заняттям її мало хто міг застати. Вона не витрачала час навіть на нелегальну партійну пресу й друковані брошури, доставку яких кілька разів навіть сама організовувала. Читання будь-чого взагалі її не приваблювало, при тому що дома, у батьків, із якими давно порвала, пішовши в революцію, полиці з книжками займали багато місця. Тато акуратно передплачував кілька газет і витрачав вечори, зачитуючись товстими журналами. Іноді, коли в Кремянських збиралися за столом гості, батько починав цілі дискусії довкола прочитаного. Ті, з ким він сперечався, на той час теж устигали ознайомитися з текстами, але ці диспути Фаї спершу просто були нецікавими, а чим старшою вона ставала, тим більше відрази й відторгнення викликали подібні інтелігентські розмови.

Її загальне ставлення до Левіна не в останню чергу визначало його захоплення читанням. Не просто книжками — саме бульварними романами[52], на сторінках яких мужчини, один в один подібні до читача, отримували всі блага лише тому, що були нахабними і нікого довкола себе не слухали й не помічали. Серед означених подарунків неодмінно згадувалася красуня, чомусь завжди білява, з великими грудьми й порожньою порцеляновою головою. Фаїна знала це, бо якось, несподівано для себе застудившись, погодилася кілька днів полежати в ліжку, нічого не роблячи. Гірш, котрий дбайливо почав опікуватися товаришкою, називав це «хворіти», Левін же говорив: «відпочивати». Він-то й підсунув одну зі своїх книжечок, Фаїна прочитала старанно, без особливого зацікавлення, просто з дослідницькою метою, після чого вирішила більше такого до рук не брати й набагато краще зрозуміла Левіна, його поведінку, погляди й життєві настанови.

Щоденне читання газет стало її несподіваною звичкою після сутички біля казарм.

Тому сприяли зміни, котрі почалися вже наступного дня.

Штерн, нічого не пояснюючи, поміняв свої правила, вирішивши на деякий час ночувати під одним дахом із рештою групи. Він же, з’явившись рано, приніс дві новини.

Перша: Фаїну оголошено в розшук. Її впізнали там, на місці пригоди. Єфрейтор, якого всі вважали вбитим, устигнув розгледіти поплічницю терористів. І коли очуняв у лікарні, так докладно описав зовнішність, немов малював словами портрет. Фаїна до того часу якось не надто замислювалася, що її дані має охранка. Тобто напевне розуміла: влада її розшукує. Але досить щиро здивувалася, коли зі слів тяжко пораненого жандарма вдалося вичислити конкретну людину — Кремян­ську Фаїну Микитівну. Щоправда, батьки свого часу вихрестилися, після чого її тато, вроджений Натан Гіршевич, гордо почав називатися Микитою Григоровичем, але на оголошення її в розшук як небезпечної терористки ані радикальні зміни в житті батьків, ані справжнє по батькові жодного значення не мали.

— Ось, почитай! — сказав Штерн, простягнувши їй свіжий, вранішній випуск «Киевских губернских ведомостей», навіть уже розгорнув на потрібній сторінці, тицьнув пальцем у стовпчик оголошень про розшук небезпечних злочинців, додав без жодної іронії, навіть, здається, з ноткою поваги: — Ти тепер у нас зірка.

— Та ясно, що вже не ти! — не стримався, реготнув Левін, і решта не відразу зрозуміла глибинної суті цього жарту.

Він будувався на грі слів. Прізвище Штерн у перекладі означало «зірка», і тим самим Левін натякав керівникові: його безперечний авторитет і його слава віднині можуть опинитися під сумнівом. Звісно, іншого ватажка ніхто в групі не бачив, становище Штерна, як і його авторитет, поки були міцними. Проте це легеньке туше роздратувало, Левін саме такого ефекту й домагався, бо насправді зірковість Фаїни лишалася під великим питанням. Навряд чи варто вважати великим успіхом, коли її прізвище, ім’я, по батькові та зовнішні дані надруковані в колонці оголошень про кримінальний розшук.

Тим не менше Штерн не відповів Левіну, проковтнув — чи лише зробив вигляд, що пропустив повз вуха, натомість зауважив, поки Фаїна читала:

— Треба було його добити. Уважний надто, окатий ви­явився.

— А це ось він постарався, — спокійно парирувала Фаїна, кивнувши на Левіна. — Точніше, не постарався як слід.

— Е, то була навіть не моя мішень! — обурився Левін. — Що це ти тут задумала? Я брав унтера, Малюта — єфрейтора!

— Ти стояв поруч, — гнула своє Фаїна, передаючи газетний аркуш зацікавленому Гіршу. — Знову почнемо горшки бити, хто кого мусив дострéлити й недострéлив, чи визнаєш помилку?

— Я тобі вперто не подобаюся, Фаню.

— До чого тут особисті вподобання? Роботу свою треба робити добре, Левін. Не мали б таких проблем.

— Складність справді є, — погодився Штерн. — Поки це друкують, а публікуватимуть вони оголошення з дня на день ще досить довго, тобі краще не виходити з дому. Безпечніше так для тебе й нас усіх.

— Домашній арешт? — Фаїна невдоволено зсунула брови.

— Про це ніхто не говорить. Але, — Штерн розвів руками, — сприймай, як хочеш. Від цього нічого для тебе не поміняється.

— Я усунута від участі в акціях?

— Ні.

— А як же…

— Нема в чому участі брати. Можна сказати, усунуті всі.

— Тобто? — тепер уже не зрозумів Левін.

— Найближчим часом, до початку листопада, жодних акцій не планується.

— Залягаємо на дно? — вставив Гірш.

— Тимчасово дамо людям пана Кулябка спокій. Аби потім підірвати його.

— Кулябка?

— Спокій, — терпляче пояснив Штерн. — Нові завдання, стратегію й тактику я до вас уже довів. Але стріляти військових на вулицях, полювати на городових, підстерігати жандарм­ських офіцерів… Цікаво, згоден, навіть корисно й формально відповідає поставленим завданням. Ось лише надовго нас так не вистачить. Дві акції, хай три, а далі нас самих уполюють, товариші.

Зовсім недоречно засвербів прикритий ріденьким волоссям чиряк на щоці. Чухатися не хотілося, такий побутовий, надто приземлений, надзвичайно людський жест не відповідав, на його думку, важливості моменту. Тож Штерн просто скривився, ніби між іншим провів рукою по сверблячці, повів далі:

— Учорашня акція показала: не все в