Андре Жід - Фальшивомонетники

про «Життєспроможний», га? «Підсвідомий і життєспроможний»... Не годиться?... «Елементарний, потужний і життєспроможний»?

— Я думаю, можна буде знайти ще ліпші епітети, — наважився сказати Олів’є, який усміхався, проте особливого схвалення в його усмішці не було.

— У такому разі ще келих порто...

— Прошу вас, не наливайте повний.

— Розумієте, великою вадою символістської школи було те, що вона запропонувала нам лише одну естетику. Усі великі школи пропонували, разом із новим стилем, нову етику, нові технічні вимоги, нові таблиці, новий спосіб бачити, розуміти кохання й поводитися в житті. Що ж до символіста, то тут усе було дуже просто: він узагалі ніяк не поводився в житті; він не прагнув його зрозуміти; він його заперечував; він повертався до нього спиною. Це було абсурдно, вам не здається? Це були люди без апетиту й навіть без смаку. Не такі, як ми... правда ж?

Олів’є допив другий келих порто й викурив другу сигарету. Він напівзаплющив очі, напіврозлігся у зручному кріслі й, нічого не кажучи, висловлював свою згоду лише легкими кивками голови. У цю мить у двері подзвонили, і майже відразу по цьому увійшов слуга й подав Роберові візитку. Робер узяв візитку, скинув на неї поглядом і поклав її біля себе на свій письмовий стіл.

— Гаразд. Попросіть його зачекати хвилинку.

Слуга вийшов.

— Послухайте, друже Олів’є, ви мені дуже подобаєтеся, і я певен, що ми з вами чудово порозуміємося. Але прийшов гість, якого я повинен неодмінно прийняти і який хоче бачити мене самого.

Олів’є підвівся.

— Я випущу вас через сад, якщо дозволите... А, до речі... Ви не проти, якщо я вам подарую свою нову книжку? Я саме маю примірник, надрукований на голландському папері...

— Я не сподівався, що ви її мені подаруєте й уже її прочитав, — сказав Олів’є, якому книжка Пасавана не дуже сподобалася, й він хотів уникнути нещирих лестощів і водночас залишитися люб’язним.

Чи вловив Пасаван у тоні цієї фрази легкий відтінок зневаги? Він відповів дуже швидко:

— О, не намагайтеся давати їй оцінку. Якби ви сказали, що вона вам подобається, мені довелося б поставити під сумнів або ваш смак, або вашу щирість. Ні, я ліпше, аніж будь-хто, знаю, чого бракує цій книжці. Я написав її надто швидко. Правду кажучи, коли я її писав, я вже думав про свою наступну книжку. О, це буде справжня річ, повірте... Ви побачите, ви побачите... Мені дуже прикро, але зараз вам негайно треба піти... Хіба що... Але ні, але ні... Ми ще не досить із вами знайомі, а ваші батьки, звичайно ж, чекають вас до вечері. Отже, до побачення. До скорого... Зараз я зроблю для вас дарчий напис на книжці. Дозвольте...

Він підвівся й підійшов до свого столу. Коли він нахилився над книжкою, щоб зробити там дарчий напис, Олів’є ступив крок уперед і глянув кутиком ока на візитку, яку приніс слуга:

ВІКТОР СТРУВІЛОВ

Це ім’я не сказало йому нічого.

Пасаван подав Олів’є примірник «Нерухомого шлагбаума» і сказав, побачивши, що Олів’є хоче прочитати дарчий напис:

— Ви прочитаєте його згодом, — і засунув книжку Олів’є під пахву.

І лише на вулиці Олів’є зміг ознайомитися з цим рукописним епіграфом, який був цитатою з цієї ж таки книжки, цитатою, що її граф де Пасаван використав для свого дарчого напису:

«Прошу вас, Орландо, скажіть трохи більше. Я ще не зовсім упевнений, що правильно вас зрозумів».

А під цими словами автор книжки дописав:

«ОЛІВ’Є МОЛІНЬЄ

від його самозваного друга

ГРАФА РОБЕРА ДЕ ПАС АВАНА».

Цей двозначний епіграф примусив Олів’є замислитися, проте зрештою він легко міг витлумачити його так, як йому хотілося.

Олів’є повернувся додому, коли Едуар уже пішов, стомившись його чекати.

XVI

Позитивна освіта Венсана не дозволяла йому вірити в надприродне, й це надавало дияволові великі переваги. Диявол не атакував Венсана в лоб; він підступав до нього нишком, в обхід. Одна з його хитрих тактик полягає в тому, що наші поразки він виставляє як перемоги. Внаслідок чого Венсан дивився на свою поведінку стосовно Лори як на перемогу своєї волі над інстинктом любови і, будучи від природи людиною доброю, примушував себе стати твердим, рішучим, щоб не виявити слабости у стосунку до неї.

Пильно дослідивши еволюцію Венсанового характеру в цій інтризі, я поділив її на кілька етапів, на які хочу вказати, щоб читач дістав про неї повніше уявлення.

1. Період добрих намірів. Чесність. Усвідомлена потреба залагодити зроблену помилку. У матерільному плані: моральне зобов’язання пожертвувати задля Лори суму, яку його батьки з великими труднощами заощадили, щоб полегшити йому перші кроки на стежці його кар’єри. Хіба це не було б, з його боку жертвою? Хіба цей намір не можна назвати порядним, великодушним, милосердним?

2. Період тривоги. Докори сумління. Сумніви, чи ця сума буде достатньою, хіба не визначили вони наперед готовність Венсана погодитися на умовляння диявола, коли той намалював йому можливість її збільшити?

3. Душевна стійкість і сила характеру. Потреба, після втрати цієї суми, відчути себе «над мінливостями долі». Це та сама «сила характеру», яка дозволила Венсанові розповісти про свій програш Лорі; і яка йому дозволила, з цієї ж таки причини, порвати з нею.

4. Відмова від добрих намірів, що розглядаються тепер як дурна слабкість у світлі нової етики, яку Венсан визнав за потрібне собі винайти, щоб узаконити свою поведінку; бо він залишився людиною моралі, й диявол міг узяти над ним гору лише в тому випадку, коли постачав його аргументами для схвалення своєї поведінки. Теорія іманентности, всеохопности впродовж миті; безпричинної, раптової й немотивованої радости.

5. Сп’яніння від виграшу. Зневага до стриманости. Відчуття своєї вищости.

Після чого диявол міг вважати свою партію виграною.

Бо істота, яка досі вважала себе вільною, перетворилася на інструмент у його руках. Тому диявол не мав особливих проблем також домогтися, щоб Венсан віддав свого брата в руки тому прислужникові пекла, яким був Пасаван.

Проте Венсан не був поганою людиною. Тому