Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

– Білояре, я... – слова, здається, застрягли в моєму горлі.

Мене переповнювали емоції. Серце шалено калатало. Я насправді не знала, що відповісти. Одна частина мене відчайдушно прагнула сказати «так», хотіла махнути рукою на все і пірнути з головою в кохання. Але здоровий глузд, що пульсував на задвірках свідомості, підказував бути обережною. Кулон раптом здався непосильно важким. Не може бути все так просто!

Білояр відпустив мої руки.

– Якщо тобі потрібен час, я почекаю. Подумай, – у його голосі було чути ледь помітні нотки розчарування. Хлопець повернувся до вогню і почав знову підкладати сухі гілочки, змушуючи полум’я горіти яскравіше.

Минали довгі секунди, які поступово перетворювались у хвилини. Я не відводила погляду від вогню, сидячи непорушно й не виказуючи жодної емоції, але всередині мене точилася боротьба. Пальці стискали кулон, і я могла б заприсягтися, що той легенько пульсував, виділяючи дивне тепло.