Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Що? В мене ледь щелепа не відпала. Це ж як потрібно перевернути мої слова щоб таке вигадати.

- Я лиш вказала їй, - схлипнула Лізабет, - що варто бути більш вдячною за наше ставлення до неї, а вона... 

Знову захлипала Лізабет і не змогла договорити, її плечі здригались в безвучному риданні. Ерік гладив матір по спині намагаючись заспокоїти її. Мої очі розширились ще більше, адже вона справді вважає, що я їй погрожувала.

- Я теж там був і чув все, що сказала ця невдячна на власні вуха! - втрутився Ерік.

Постривай те но! Коли це я погрожувала їм? Як їм вдалось це розіграти? Чи ця Лізабет насправді настільки недалека, що все так сприйняла? Вона ж перевертень як можна так майстерно брехати, що я навіть не вловлюю цього. 

- Що ти можеш на це сказати, - звернувся до мене Мікаель.

Я стиснула щелепи, ситуація загострюється, потрібно негайно все прояснити інакше це матиме для мене дуже нехороші наслідки.

- Здається виникло якесь непорозуміння, - відповіла Мікаелю. - Я не погрожувала пані Дальстрем жодним чином. Не маю уявлення, чому вона сприйняла мої слова саме так.

- Погрожувала смертю! - вигукнула вона.

Та чорт забирай! Як вона дійшла такого висновку?! Я ж взагалі про мух говорила! Хотіла збити спантелику різкою зміною теми бесіди та скоріше позбутись їх таким чином. А вони розцінили це як погрозу? Стривай те но Ерік не сказав на пряму, що я погрожувала його матері, він лиш сказав, що чув все що я говорила і не більше.

- Еріку, - звернулась до нього. Можливо вдасться його змусити сказати правду, потрібно сформулювати питання так, щоб йому не вдалось викрутитися, - ти теж був там і сказав, що все чув. Хіба я говорила що хочу вбити твою матір?

- Поямо ти такого не говорила, визнаю. Але натякнула, що смерть може прийти звідки неочікуєш. А коли матінка уточнила чи ти їй погрожуєш, то ти лиш мовчки пішла.

Отже ж слизький гад! Навіть не думала що він настільки мене з ненавидів, що захоче підставити скориставшись цим непорозумінням з його недалекою матір'ю.

- Та я взагалі про мух говорила! Як можна було сприйняти це на свій рахунок?! - не витримала я цієї вистави.

- Годі, - грізно сказав Мікаель, - мені вже набридло це слухати! Я пішов на поступки тобі, а ти так мені відплатила?!

- Постривайте, - вхопилась я за останню соломинку в надії порятунку, - там ще була присутня Флора. Вона теж все чула і може переказати розмову.

- Батьку, ти хочеш послухати якусь прислугу?! Я все сам чув, навіщо ще й її вислуховувати? - нахмурився Ерік.

Макаель втомлено потер скроні.

- Як я міг забути про це, - пробурмотів він сам до себе, набрав щось на телефоні.

Через хвилину до нас приєдналась Флора. Вона моя остання надія щось прояснити. Ерік же трохи почав нервувати, люто сверлив поглядом Флору.

- Ти виконала моє доручення? - запитав він в неї.

- Так, пане, - коротко відповіла вона йому і передала свій телефон. 

Мікаель щось в ньому поклацав і поклав на стіл. Звідти долинули звуки нашої нещодавньої розмови з Еріком, а тоді і з його матір'ю. 

Мене обурив цей факт. Все що я говорила з будь ким тут, записувалось моєю охоронницею. Як я й гадала, вона мій особистий наглядач. Ось чому вона тримала зі мною дистанцію у відносинах. Те що я тут гостя, лиш красива ілюзія. Але в даній ситуації це мене врятувало. 

Тепер більше взагалі ні з ким зайвим словом не обмовлюсь. Двічі подумаю перш ніж відкрити рота. Краще взагалі з кімнати носа не показувати, щоб уникнути зайвих неприємностей.

Я сама уважно слухала розмову, раптом дійсно щось не те сказала, що можна розцінити як погрозу. Але ж я наче б то намагалась бути обережною у висловлюваннях. Пам'ятала про застереження фармор Ульріки.

Якби не вона точно б наговорила зайвого. Цікаво, а вона знала про те що Флора записує кожне моє слово і намагалась так попередити? Чи це лиш збіг обставин?

Чим довше тривав запис тим похмурішим ставав Мікаель. Коли запис вимкнувся він похмуро мовив до мене.

- Ліка, ти можеш йти. Флора, проведи її до кімнати.

- Що?! Чому?! - почала заперечувати Лізабет, - ти ж сам все чув і особисто переконався, що вона мені погрожувала! І ти все так залишиш?!

Я з превеликим задоволенням заберуть звідси і якнайшвидше. Розвернулась і попрямувала до дверей, доки Мікаель не передумав під натиском дружини. Нехай самі розбираються з цим непорозумінням. На останок встигла почути слова Мікаеля:

- А з тобою, сину, мені потрібно поговорити. Лізабет, заспокойся, люба...

Далі я вже не чула про що йшла мова.

Божевільна сімейка, недалека тітонька, підлий кузен. Мені такі родичі й задарма не потрібні. Скоріш би забратись звідси. Довго ще мене зібрався тут тримати Мікаель? Пощастило, що хоч він більш розсудливіший за них.