Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Невже ця вся затія виявилась даремною? Але це мене не спинить, шукатиму інші можливості впоратись з старійшинами.

Та не варто засмучуватись, скоро зустрінусь з Алексом. На щастя, з ним все впорядку.

- І ще дещо, - Мікаель дістав якісь папери, - я вже отримав попередні результати досліджен твоєї крові...

Я приготувалась уважно слухати, здавалось він хоче повідомити мені щось вагоме. Можливо вирішив відкрити таємницю крові Дальстрем. Я подумки схрестила пальці.

- Ти дійсно виявилась моєю племінницею. В цьому я, звісно, й так не мав сумнівів. Також вдалось з'ясувати, що ти частково успадкувала наші особливості. - продовжив він розповідати вивчаючи документ.

- Отже визнаєте, що рід Дальстрем має особливості, - невже це моя маленька перемога, він погодився розповісти! - Але поясніть, що означає частково.

- Ти маєш певну несприйнятливість до отрут, вони все ж на тебе діють, на відміну від мене, але ефект швидко минає. Навіть смертельні отрути тобі не страшні. Що цікаво, ти можеш виробляти до них імунітет, але короткочасний, цього в нашому роду не зустрічалось раніше.

Я осмислювала почуте, тепер це хоч трохи пояснює чому я так реагувала на отрути. І маю особливості завдяки яким вдалося вилікувати інших перевертнів.

- Говорите, частково, то є ще якісь можливості яких я не маю?

- Так, але ти отримала тільки часткову несприйнятливість до отрут. Більше я тобі розповісти не можу. Твою кров ще не встигли дослідити в повній мірі. Але можу сказати, більшість ти все ж успадкувала від роду Едегор. А щодо його унікальності я не маю інформації, але підозрюю, що цей рід теж не був простим, судячи з тих даних які нам вдалось отримати з твоєї крові. Поєднання певних генів в тебе дуже незвичне. Наразі це вся інформація. - завершив Мікаель.

- Дякую що розповіли. Я розумію, що ви не зобов'язані, але все ж поділились інформацією.

Він кивнув мені у відповідь.

- Це все про що я хотів поговорити.

- Гарного вечора, - сказала на останок та вийшла з кабінету.

По дорозі в кімнату наштовхнулася на Еріка. Він невдоволено підібгав губи коли побачив мене, прямо як його мати за столом. Та після стількох новин я не мала бажання відпускати шпильки в його адресу. 

- Еріку, чому ти так вороже до мене налаштований? - невтрималась від запитання. 

Я втомилась від його постійного невдоволення. Час вже з цим розібратись.

- З чого ти це взяла? Я не маю часу на такі дрібниці, я майбутній голова дому Дальстрем. Ким ти себе уявила, що думаєш мені є якесь до тебе діло?

- Гаразд, поговоримо пізніше, коли будеш в кращому настрої, - шкода, що не вийшло порозумітись, - і не забувай, ти програв парі, то ж винен мені. Сподіваюсь, майбутній голова дому Дальстрем тримає дане слово.

Я його обійшла, але він схопив мене за руку.

- Та як ти смієш! - люто прошипів він мені, - хто ти, щоб вимагати щось від мене?!

Він кипів від ненависті до мене. Я різко висмикнула руку. Точно синці залишаться, він мене міцно схопив. Розвернулась обличчям до нього. Не збираюсь пробачати йому таке ставлення до себе.

- Пане, - втрутилась в нашу розмову Флора, - зараз Анжеліка гостя, потрібно відноситись до неї відповідно.

- Замовкни! - гаркнув на неї Ерік, - ти теж забула своє місце?!

Флора змовкла та відступила на крок.

- Що тут відбувається? - почули ми грізний голос.

До нас наближалась мати Еріка, Лізабет Дальстрем. Тільки цього мені не вистачало. Я відчувала що вона вороже налаштована до мене і тепер доведеться протистояти їм обом. 

Якби я хотіла уникнути цієї неприємної розмови. Зараз думки зайняті геть іншим. Не маю жодного бажання спілкуватись з ними. 

- Що тут відбувається? - знову повторила вона своє запитання підійшовши до нас.

- Не варто хвилюватися, матінко, я лиш вчив правилам поведінки у вищому суспільстві недолугу родичку, - відповів Ерік із зухвалою посмішкою.

- Хіба можна навчити тому чим сам не володієш? - зауважила я із сарказмом.

Якщо вони гадають що я мовчки терпітиму образи, то глибоко помиляються.

Після моїх слів Лізабет аж затрусило від люті.

- Зухвале дівчисько! Як ти смієш так розмовляти з вищими аристократами, - закричала вона на мене, - ти навіть не достойна називатись перевертнем! Як ти тільки посміла відкрити рота в моїй присутності! Ти маєш бути вдячною лиш за те, що знаходишся тут і тебе не вбили, як набридливу муху!

Ні, я не збираюсь опускатися до її рівня і влаштовувати скандал. Пам'ятаю, що казала фармор Ульріка, у маєтку скрізь є очі та вуха. Тож не можна переходити межу і вдаватись до неприйнятних образ, адже це можуть використати потім проти мене.

- А знаєте, що навіть мухи бувають смертельно небезпечними. Можна померти тільки від одного її укусу, - відповіла я їй.

Потрібно бачити вираз її обличчя, вона ледь не задихнулась від обурення, так і продовжила хапати ротом повітря.

- Не зважайте, так просто пригадала одну передачу про комах, що недавно бачила. Гарного вам дня.

Посміхнулась та попрямувала далі коридором, за мною прослідкувала Флора.

Я й справді пригадала телепередачу про муху Цеце. Сама навіть не знаю навіщо це сказала. Так спливло в пам'яті, після слів про мух. Але мені вдалось уникнути продовження розмови, то ж вважай непогано все склалось.

Почула навздогін оклик від Лізабет, коли вона нарешті оговталась.

- Ти що це посміла погрожувати мені?!

В своїй кімнаті я пробула зовсім не довго, за мною прийшла Флора і сповістила, що мене очікує Мікаель для серйозної розмови.

Що вже знову трапилось за такий короткий час? 

А тут зовсім не засумуєш, а я гадала, що не матиму чим зайнятися, а в мене практично жодної вільної хвилини.

Зайшла в кабінет, за столом сидів похмурий Мікаель, на диванчику заплакана Лізабет яку втішав Ерік.

Ого, все сімейство зібралось. Але навіщо я тут, для якої такої серйозної розмови?

- Скажи мені, Ліка, це правда? Ти дійсно погрожувала вбити мою дружину? - запитав в мене Мікаель.