Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Хаоле, - гукнув його викладач.

- А? – загальмовано відволікся той від басейну та глянув на педагога.

- Хах, за рибками слідкуєш? – підійшов чоловік до нього.

- Вчителю, чому у нашому ставку немає рибок?

- Не знаю, - опустився старший до нього на парапет. – У нас дійсно ніхто не живе у ставку? – оглянув коропів.

- Тільки пара жаб квакають, - жалівся хлопчик. – А рибок нема.

- Може вони ховаються? – покосився Ракор на вихованця.

- Постійно? – журився учень. – Навіть коли я кидаю корм?

- Невже, у нас дійсно не живуть рибки у ставку? – спантеличився чоловік.

- Не живуть.

- А ти хочеш рибок? – співчутливо обійняв його за плече.

- Вони гарні, - поглянув на плямистих коропів.

Викладач теж опустив погляд на риб, які плавали, рухаючи прозорими плавцями:

- Я поговорю на цю тему із вчителем Уманом та Даіконом. Якщо вони дозволять, домовимося про нових рибок. Добре? – покосився на учня.

- Угу… - сумно кивнув хлопчик.

- А зараз ходімо, - піднявся чоловік. – Мені показали одне ліжко, на якому ти можеш засинати дещо краще, ніж зараз. Подивимося його, а потім повернемося до рибок, якщо хочеш.

- Угу, вчителю… - встав Хаол, насилу відриваючи погляд від коропів, узяв педагога за руку та пішов із ним до того спального місця.

У іншій долоні Ракор поніс кошик покупок.

Наново знайшовши той самий куточок зі специфічним ліжком та іншими меблями, матрацами і постіллю з рушниками, вчитель відпустив дитину та поставив кошик у сторону. Хаол нерішуче оглянув дивне ліжко без ніжок.

- Лягай, - кивнув на нього вчитель. – Треба спробувати як тобі буде на ньому.

- А я не скочуся? – невпевнено штовхнув хлопчик меблі, які почали хитатися з боку в бік.

- Не повинен. Тут доволі велика центральна частина. Тільки колисатися будеш.

- Ну… - сумнівно опустився учень на край постілі, не відпускаючи свою рибу.

Усе ліжко нахилилося.

- Лягай на центр, - спонукав його педагог. – Так, як ти зазвичай спиш.

Той невпевнено сів глибше, ліг та напружено втупився у стелю, погойдуючись з боку в бік.

- Ти не впадеш та не скотишся, - потішно зауважив Ракор, спостерігаючи невелику амплітуду заколисування.

- М, - відвернувся від нього Хаол, влігся на боці та невдоволено обійняв свою велику іграшку.

- Буркотливе пташеня, - ласкаво підмітив наставник, легко штовхнув спальне місце, аби воно погойдувалося довше, та відійшов у сторону, сів у крісло поруч.

«Хм, - здивовано провалився чоловік у сидіння. – Що за…? – огледів меблі. – Плаває так, ніби водою наповнили, - вдарив кулаком по підлокітнику, яким пішли хвилі. – Дійсно? – вражено округлив він очі. – Крісло з води? – помацав його, тут і там відчуваючи, як набивка «плаває». – Жах, - шоковано відкинувся Ракор на спинку. – Як водяна кров додумалася до такого? І хто цим користується? – сповз в кріслі, немов розплавлене масло. – Ніякої твердості та опори.»

Нарікаючи на фантазію та винахідливість деяких магів, викладач просидів так ще близько п’ятнадцяти хвилин, після яких нарешті встав, не в силах більше витримувати плавання під собою.

«Просто кошмар якийсь, - поправив він свою одежу та глянув на крісло. – Деякі маги – меблеві збоченці,» - відвернувся до хлопчика, який мовчки лежав, вже припинивши гойдатися.

- Хаоле, - підійшов наставник до учня, - то як тобі ліжко? – заглянув до нього. – Подоб…? – різко замовчав, побачивши заплющені очі та розслаблені руки, які майже не стискали нову іграшку.

«Заснув? – захоплено придивився педагог до вихованця, намагаючись втримати радість у собі. – Пташенятко моє…» - начаклував ковдру та лагідно накрив ним хлопчика, аби він трохи подрімав.

- Поспи трошки, - пошепки сказав Ракор, поправляючи легку ковдру. – Я буду неподалік, - відступив від нього та попрямував до продавця, якого знову довелося шукати по всій крамниці.

Коли вчитель нарешті знайшов безсмертного то запитав його щодо риб і можливості привезти їх до академії Злітаючого журавля.

- Цим займається академія Безкрайньої гладі, - відповів чоловік у золотій одежі. – Ви можете зв’язатися з наглядачем за фауною, директором або його замісником. Вони усе вам розкажуть про догляд, чим годувати та чи взагалі можливо, аби у вас на території хтось жив.

- Так-то у нас є ставок, - кивнув Ракор. - Але риби у ньому нема, як мені каже учень.

- Самі розумієте, що академія у вас специфічна і погодити передачу вам живої риби може тільки вчитель, - знизав той плечима.

- Розумію. Але в принципі це можливо?

- Якщо вчителі погодять. У академії Вічно сяючого сонця котів повно, у Червоних лілії із тюльпаном ящірки бігають, а у вас риби будуть, якщо все вдасться. Головне створити гарні умови та щоб учні не кривдили тварин.

- Думаю, можна накласти на риб захисне закляття, аби ніхто їм не нашкодив.

- Або так, - знизав продавець плечима. – Загалом, говорити вам про це треба із академією Безкрайньої гладі, - протягнув він мушлю гребінця. – За допомогою цього ви можете зв’язатися із вчителем Шовором. Він усе вам розповість і зможе усе погодити.

- Дякую, - кивнув Ракор, забрав черепашку та заховав до себе у рукав. – Сподіваюся, усе пройде належним чином та ми зможемо отримати декількох рибок. Хаолу вони сподобалися, - світло посміхнувся.

- Уся водяна кров любить за рибками слідкувати, - усміхнувся продавець. – Якщо у вас прісний ставок, то можете попросити і інших водних жителів. У академії Безкрайньої гладі їх повно. Усілякі краби, раки, жаби, равлики… Усі вони гарні, а деякі ще і смішні.

- Подумаю над цим. Однак не думаю, що раки є гарним варіантом для академії. Вони можуть вщипнути малих дітей.

- Це так… - ніяково підібгав чоловік губи. – У будь-якому випадку, поговоріть із вчителем, - кивну на рукав, куди сховали мушлю, - він вам усе розкаже.

Ракор кивнув та вже зібрався йти, як знову повернувся до чоловіка у золотому.