Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Поки накривали сніданок, збігав у номер, закинути речі на очищення, краще відразу це зробити. За сніданком Неллі склала мені компанію, вона жартувала, розповідала кумедні ситуації, запитувала про мої плани і раптово сказала:

- Я б хотіла тебе попросити про одну послугу, - відірвавшись від оладок, які я з бурчанням наминав, я подивився на жінку. - Приглянь за Сайлою.

Що?!

- Ти хоч розумієш, у якій небезпеці вона буде біля мене?! - я не стримуючись, кричав на жінку, сердито розмахуючи хвостом. - Це не прогулянка в сусіднє село для збору трав. Я постійно влипаю в неприємності...

- І ти досі живий, - спокійно перебила мене Неллі. - Їй потрібна підтримка і можливість навчитися. У неї є потенціал, проте Сайла досі не розкрила його, не маючи надійного партнера.

Я глибоко зітхнув, заспокоюючись. Складно відстоювати свою думку, коли всі аргументи розбиваються об стіну спокою і впевненості у своїй правоті. От не на прогулянки я три місяці ходив! Доводилося битися, іноді й майже до смерті! Проте задумався, з іншого боку, зі мною вона хоч чогось навчитися. От тільки стільки проблем буде...

Спробував усе ж таки відмовитися, та Неллі так само твердо наполягала на своєму рішенні. Не казати ж їй, що я став чути дивний шепіт в голові, це призведе ні до чого доброго.

- Гаразд, Аркха з тобою, - приречено махнувши рукою, залпом допив компот. - Але не звинувачуй мене в разі чого.

- Та не вбивайся ти так, - сплеснувши руками, Неллі кинула переді мною невеликий мішечок. - Тримай, вважай це завданням на супровід. І прикупиш собі та їй спорядження.

Підозріло дивлячись на жінку, хвостом перекинув мішечок, з нього випали золоті монети.

- Няв! - здивовано вирвалося в мене. Тут цілий статок, на який можна жити рік приспівуючи. - А не дуже багато?

- Для донечки нічого не шкода.

Дивлячись на фанатичний блиск очей Неллі, я зрозумів, якщо з Сайлою щось трапиться, мені краще в це місто не повертатися. Незважаючи на всю її доброту.

Попрощавшись, заскочив у номер за спорядженням, попрямував до Бафа. Кузня стояла на невеликій відстані від готелю, на подвір'ї вже галасували інструментами три мужика, всі низькі, квадратні за формою. І відчуваю буркотливі, он які погляди незадоволені кидають на мене. А може це родичі дворфів чи гномів з улюблених сестрою ігор? Дуже схожі.

- Чого тобі? - привітав мене Баф.

Попросивши перевірити меч та метальні ножі, також замовив другий кольчужний рукав. Мужик хоч і бурчав, але почувши, на кого впав обов'язок супроводжувати Сайлу, пообіцяв усе зробити в найкоротші терміни. А можна мені таких батьків?

 Повернувшись у таверну, застав там Сайлу, яка сиділа над кухлем із чаєм і, здавалося, дрімала. Не витримав і дорікнув їй, що ось цієї ночі можна було виспатися, адже ліжко було дуже зручним. На мої слова дівчина почервоніла і відвернулася. Засміявшись, розповів їй про договір із Неллою й уточнив, що є з одягу. Прочитавши відповідь на дощечці, глибоко зітхнув, заспокоюючись, і потягнув її на ринок, за покупками.

Судячи з усього, їй раніше не доводилося далеко вибиратися, максимум кілька днів шляху від Ламара. Та й розпитавши її, переконався в цьому. За травами в найближчі місцини або максимум у ті самі Мельки, ночуючи в таверні. Тому ні про які кілька змінних комплектів не було й мови. Про спіднє вже не питав, сама розбереться, не маленька.

Купивши столове приладдя та решту дрібниць, зайшов до знайомої крамниці одягу. Велика зала, недалеко від входу стіл із величезною книгою, у дальньому кінці дерев'яна стійка, де зазвичай стоїть продавець. У кутку приміщення на підлозі величезне коло, з складним магічним візерунком.

На зустріч вийшов солідний старий, одягнений у вільний одяг, світлих тонів. Якщо придивитися, на обличчі в чоловіка проглядали лусочки пісочного кольору. І я думаю, більшу частину його тіла покривала луска. Одна з рас, вейрі - люди, схрещені з пустельними ящірками, для кращого виживання в пустелях на півдні. А в Ламар їх заніс прибуток, адже вони були природженими торгашами.

- Доброго дня, шановний. Хочу купити на себе комплект такого ж одягу, - я посмикав свою куртку, показуючи, що треба. - І на дівчину.

Продавець окинув мене поглядом, клацнув пальцями і з-за стійки вилетів упакований одяг. Я був точно впевнений, що там така сама модель, як і на мені. Декілька разів до нього ходив - ніколи не підводив.

А старий, тим часом, запрошувально вказав моїй супутниці на коло. Сайла здивовано на мене глянула, показавши на дощечці знак запитання. Невже вона жодного разу не використовувала магічне коло? І це з родини, де на витрати дають річний дохід найманця?..

- Вибачте, почекайте трохи, я їй поясню.

Старий кивнув, повернувшись до себе за прилавок, чекаючи, коли ми визначимося із замовленням. Минулого разу, він теж був не особливо балакучим, більше говорячи однослівно. Мабуть, діалог не його улюблене заняття, проте це був один із найкращих магазинів одягу з елементами броні в місті. Звісно, злегка переплачував, та воно того варте.

 - Дивись, стаєш у коло, з'являються дзеркала навколо, і ти через ось цю книгу, - я вказав на талмуд. - Вибираєш собі вбрання. Оскільки ти перший раз будеш примірятися, я візьму керуючу книгу і підберу тобі одяг.