Влада Клімова - Козацька балада

– Зморилася? Давай я понесу твою сумку, – лагідно вимовив Андрій, що весь день міцно тримав Соломійку за руку.

– Все добре, я звикла. Знаєш, спочатку як приїхала тижнів зо два взагалі не розуміла: як тут люди живуть без трамваїв і тролейбусів? А потім поступово навчилася користуватися власними ногами та геть не шкодую, – впевнено опиралася на його долоню дівчина і їй було так добре, наче вони ходили рука в руці все життя.

– Зі мною так само. Розбестив нас Київ, а тут люди нормально живуть і рухаються пішки дуже багато. Правда Краковом, як і вдома далеко не побіжиш, але в наших містечках - це нормально. Знаєш, я такий радий давно не був. І хоч тут вже вчетверте, наче все вперше бачу, – відкрився раптом Андрій.

– Як вчетверте? А навіщо ж ти поїхав? У них тут точно кожного разу один і той самий маршрут та розповіді, – здивовано подивилася йому в очі Соломія, але відповідь була очевидною:

– З тобою я і вдесяте побував би тут. Яка різниця: де? Головне разом!

Тепер він міцніше стиснув її долоньку в своїй руці й Соломія відчула, як збентежено забилося серце, дихання прискорилося та виказувало її хвилювання. Вона миттю опустила очі на бруківку Кракова, а всередині горів вогонь, якого ще ніколи в житті вона не відчувала.

Звісно можна пригадати її похибку з коханням під назвою Остап Шаповал, але тоді це був скоріше напад хвороби розпусного чоловіка, а їй воно було - вперше, образливо, соромно та власне ніяк.

Зате коли оцей неймовірний красень дивиться в її очі, стискає руку теплими обіймами й говорить майже звичайні речі, але так дбайливо й лагідно, дівчина готова злетіти до небес і звідти співати: як їй з ним поруч добре!

На прощання вони не цілувались, адже автобус завіз її до першого в Свідниці контрольно-пропускного пункту й попрямував далі до Лєгниці. Всю дорогу парочка сиділа дуже близько одне до одного, Андрій частенько поглядав на зморену Соломійку та здавалося розмовляв з нею серцем і вона розуміла кожне сказане ним слово...

Наступного дня він знову використав службовий зв'язок і дівчина піднесено кинулася до трубки, але почула незнайомий жіночий голос:

– Ви Соломія Холод?

– Так, а Ви хто? – чомусь дуже недобре затріпотіло серце вчорашньої туристки.

– Я власне ніхто. Була вчора з вами на екскурсії в Кракові й спостерігала ту ідилію. Андрій звісно гарний, з усякого погляду чоловік, вихований і розумний, але є одна дрібничка. Мабуть, він не казав Вам, що одружений вже кілька років. Там, в Києві на нього чекає дружина, а він крутиться тут навколо синьоокої пройдисвітки. Всі ви претеся в армію за мужиком, але ж чужого відбирати недобре! – на цьому зв’язок перервався.

Коли Соломія почула, що знову стала на ті ж граблі, їй миттю захотілося померти. Як так? Чому саме з нею відбуваються ці жахливі речі? Той гад в НДІ він навіть не намагався нічого приховувати. Хизувався статусом чоловіка й коханця та спаплюжив початок її жіночої долі.

«Ну, з дому вона втекла, а зараз куди тікати від проклятої карми? Чи може забити на сором та закрутити роман зі звабливим чорнобривим майором? Або з дідусем-полковником, котрий начитує їй поруч свої звернення до керівництва? А може взагалі поїхати до москви та переспати з тим дядьком, з міноборони? Йому ж подобаються друкарські роботи якоїсь контрактниці. Господи! За що ти дав мені хрест легкодоступної жінки? Я не зможу його нести!» Десь такі думки безсило борсалися в голові Соломії Холод.

– Толю, ти більше не клич мене до трубки й хлопцям перекажи, що я ні з ким звідси розмовляти не буду. Дякую! – тихо промовила вона до бійця й пішла геть з перемовної.

Не пам’ятаючи себе, Соля зайшла до канцелярії, сіла на улюблений стілець та хотіла працювати далі, але за сльозами геть не бачила рядків.

Розділ 47. Я твій

До вечора Соломійці стало гірше. Періодично вона відчувала в тілі жар та озноб. Навколо все крутилося, а кінцівки тремтіли. Нічого подібного вона не пам’ятала. Навіть коли бабуся Оксана лаялася, сезонний грип внучка переносила на ногах та весело жила далі. Але сьогодні з нею робилося щось страшне!

В гуртожитку хвора зміряла температуру й побачила на шкалі – тридцять вісім... Вже посходилися додому сусідки по кімнаті й почали вечеряти копченими ковбасками зі смаженою картопелькою та маринованим оселедцем. Вони разом стирчали біля столу й запихалися стоячи, щоб більше влізло.

Соломійку дівчата теж намагалися погодувати, прямо в ліжку. Але як тільки вона відчула аромат їжі – вискочила геть до нужника та віддала там все, що колись раніше з’їла. Здавалося, що завагітніти можна від одних думок про гарного чоловіка!

Колективний жіночий розум відчув, що одній з них зле та почав працювати відразу у всі боки. Одна допитувалась про останні критичні дні, інша намагалася обмацати груди хворої, а третя взагалі запропонувала змірити температуру в попі...

– Годі, дівчата! Зав’язуйте цю божевільню й викличемо Соломці швидку, бо ще здохне тут з нами, – скомандувала одна з сусідок.

Чесно кажучи, військові лікарі (навіть без війни) трішки відрізняються від тих, що сидять в поліклініках й лише мріють про чергову шоколадку чи пляшку коньяку. А крім того, ці дядьки у військовій формі дещо тямлять у лікуванні хворих.

Ось і зараз лисий чоловік візуально обстежив зовнішні органи пацієнтки, помацав таки живіт та й почав щось писати.

– Жити боляща буде? Вона не заразна? – заглядаючи з-за спини медика, спитала сусідка, а той негативно кивнув і продовжував малювати рецепт.

– Нервовий зрив від роботи чи десь з поляками проштрафилась? – уважно подивився Соломійці в очі він, коли дописав. Військовий лікар вірно поставив діагноз, але не вгадав причину.

Соломійка мовчки покрутила головою й опустила палаючі гарячкою очі. Тоді слуга Гіппократа вмить зрозумів:

– Ясно. Мужика не поділила з кимось. І через це треба отак побиватись? Та нас на світі, як трави в полі. Хіба тебе для цього мама народила? Ну от що: сходіть до аптеки та принесіть їй ліки, а я поки зроблю укол, щоб поспала. Приймай, як написано і через три дні до мене - лікарняний закрити.

– Не хочу укол... – залізла глибше під ковдру заслабла красуня.

– Хіба я питав: чого ти хочеш? Давай руку, не тремти, – сам дістав що треба, задрав кофтинку і так хвацько влив заспокійливе, що Соломійка навіть штрикання не відчула. – Ось і все, а ти боялася. Будьте здорові!

Далі вона притихла і не пам’ятала снів. Як прокинулась, побачила на стільці пігулки й флакончик та зрозуміла, що всю ту гидоту їй треба прийняти. І навіщо вона взагалі поперлася до того Кракова? Сиділа б у своїй секретній канцелярії й нічого не сталося. Але ж до лісу її все одно повезли б, а там був Він...

Соломія застогнала від якогось невідомого внутрішнього болю, що відчувався скрізь. Потім тяжко зітхнула, вилізла з-під ковдри й почала читати призначення лікаря. Ніжки були слабкі, а голова навпаки важка, наче їх десять. Невже кляте Кохання в усіх таке медикаментозне?

Наступного дня дівчата розбіглися по службі. Соломійка звечора виконувала поради лікаря й тілу стало легше, але де взяти ліків для душі? Навіщо Андрій марно зачаровував її? Хоча нічого такого він поки не зробив, та вона хотіла всього на світі... Чому Бог дав Йому ті очі, що проникають наскрізь і народжують мрії, про які до Нього вона навіть не здогадувалась? Думала, що прийшов янгол, а виявився звичайний підлий чоловік.

Потихеньку вона сходила в душ, вимила коси та з’їла апельсин. Їсти сказали багато, але нічого не лізло. Вона випила ложку гидоти з флакончика і подивилася за вікно. До Сілезії знову прийшла чарівна осінь. Листя поступово жовтіло й червоніло та падало додолу. Саме туди, куди впало її серце...