Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

Ми дихаємо разом, як одне ціле, і в темряві розквітає щось нове.

Я буквально бачу, як між нами тече сила. Відчуваю справжній захват, розуміючи, що для цього зовсім не потрібні очі - я бачу це якимось внутрішнім, не властивим мені раніше внутрішнім зором.  Моя магія більше схожа на широке, але мілке озеро із дзеркальною поверхнею, на якій виблискує сила. Його магія - немов глибокий колодязь, що омивається моїм озером, у якому вібрує, клекоче безмежна сила. Ми такі різні, але немов доповнюємо одне одного.

Наша сила пов'язана, але ми бачимо її по-різному. І оскільки ми розуміємо її по-різному, вона функціонує для кожного з нас у свій спосіб.

Я бачу життя. Він бачить смерть. Два боки однієї монети. Дві половинки, одна з яких не може існувати без іншої.

Я уявляю себе такою, що стоїть на колінах біля кромки озера. Я не можу відвести від нього захоплений погляд, немов це озеро - це моє внутрішнє я. Прекрасне, блискуче, поки незвідане.  Я занурюю руки у воду.

Вона не мокра, як я думала спочатку. Вода тепла і слабо світиться навколо моїх пальців. Коли я виймаю руки з озера, на них залишається таке ж зеленувате мерехтіння.

- Повільніше, - бурмоче Хейян.

Чи бачить він те саме, що й я? Чи виходить це бачення за межі моєї свідомості? Це реальність чи просто те, як я сприймаю силу, що живе навколо?

- Магія реагує на тебе, Катріона. Ти - її господиня. А не вона - твоя. Вона існує, щоб служити тобі, і ти - її єдина володарка; ніколи не сумнівайся в цьому.

Його руки залишають моє тіло, і я ледь стримую недоречний стогін розчарування. Я відчуваю, як моя шкіра палає від його дотиків.  Всередині - ейфорія від того, що щойно бачила, що щойно пережила. Я ніколи навіть подумати не могла, що це буде так чарівно.

- Відкрий очі.

Я намагаюся розплющити очі, але мружуся, часто кліпаю - світло в тронній залі здається надто яскравим.  Я повертаюся думками в сьогодення - у фізичний світ.

- Це було насправді? - запитую я.

- Так твій розум намагається осягнути твою магію.

- Ти теж це бачив? Ти це... відчував?

Здається, він здивований, що я цікавлюся його думкою.

- Я бачив... щось. І відчував, - Хейян поспішно відвертається від мене.  Але я побачила дивний вираз, що відбився на його обличчі. Немов він здивований пережитим не менше, ніж я.

Я мимоволі роблю крок уперед, тягнуся до нього рукою.

- Підійди до трону, - він каже, перш ніж я встигаю зупинити його.

М'яке тепло, що наповнювало моє тіло, тут же зникає. Озноб повільно пробирається, заповнюючи кожну клітинку мого тіла. Трон із червоного дерева стоїть переді мною, високий і значний. Загрозливий.

Вовк згорнувся калачиком біля його підніжжя, і це трохи заспокоює мене. Його морда спокійно лежить на лапах, але він не спускає з мене золотих очей. Здається, навіть тварина очікує від мене чогось, коли мова заходить про Трон.

- Ти сказав, що мені не доведеться сідати на нього, - шепочу я, і про всяк випадок озираюся, немов оцінюю можливість втечі.

- Це твоя сила, - делікатно, навіть із ніжністю каже Хейян. - Ти повинна навчитися керувати нею. Особливо якщо ти хочеш зруйнувати зв'язок між вами.

- Але...

Внутрішньо я вже готова дати стрекача. Але він двома широкими кроками знову опиняється переді мною. Повільно простягає до мене руку, не чекаючи, поки я вкладу свою долоню в його, сам бере мої тремтячі від страху пальці. Чомусь його дотик мене заспокоює.

- Ти можеш це зробити. Повір мені. Ти ж така смілива, Катріона. Ти найстрашнішого ельфа в Середзем'ї залучила на свій бік...

Оу.  Це він про себе? Чи я щось неправильно зрозуміла?