Джон Грін - Досить Катрін

class="p1">— Уявляю, — відгукнулась Голліс, яка, здається, не слухала її.

— Це склад, — сказав Колін тихо, таємниче, коли вони піднімалися сходами. — Вона їздить на склад щочетверга.

Ліндсі хмикнула:

— Так, я знаю. Ти тут три тижні, а я — сімнадцять років. Я не знаю, що відбувається, але починаю думати, що між продажем землі та гнівними телефонними розмовами, які ми застаємо, коли б не повернулись, здається, назріває автомобільна подорож, — сказала Ліндсі.

— Ці автомобільні подорожі здатні розв’язати на диво багато проблем, — зауважив Колін.

— Автомобільна подорож? Хтось сказав «автомобільна подорож»? — Гассан стояв на верхній сходинці. — Я готовий. І Кетрін також. Вона студентка коледжу, уявляєш. Я зустрічаюсь зі студенткою.

— Вона вчиться на молодшу медсестру в державному коледжі в Денвілі, — сказала Ліндсі зневажливо.

— У коледжі, я й кажу! А ти, Сінґлтон, думав, що я ніколи не матиму дівчини з коледжу, якщо сам не навчатимутсь у коледжі.

— Як пройшло побачення?

— Пробач, друже, не можу говорити. У мене надто заніміли губи від усіх отих цілунків. Ця дівчина цілується так, наче хоче висмоктати з тебе душу.

Щойно Ліндсі пішла вниз спати, Колін шмигнув до Гассанової кімнати і той розповів йому, на якому він етапі (мацав крізь футболку). Колін розповів йому про Ліндсі, але не сказав про схованку, зберігши таємницю.

— Було темно, — казав Колін, — і наші обличчя торкалися одне одного, крім губ. Вона раптом притулила голову до моєї.

— То вона тобі подобається?

— М-м, не знаю. На той момент, здається, подобалась.

— Чувак, подумай про це. Якщо ти доведеш свою Теорему до пуття, ти зможеш передбачити, як усе піде. — Колін усміхнувся від цієї думки. — Тепер, як ніколи, ти повинен її закінчити.

(п'ятнадцять)

Наступних кілька днів Колін почувався з Ліндсі ніяково. Вони й далі поводились по-дружньому, але це все було якось мілко. Колін відчував, що вони мали б говорити про важливі речі: любов і життєве призначення, про Правду з великої літери і про собачу їжу, а розмовляли тільки про нудне записування усної історії. Веселі жарти скінчилися; Гассан скаржився, що змушений гуморити за всіх. Але поволі все повернулось на свої місця і стало, як було: у Ліндсі був хлопець, а в Коліна — розбите серце й незакінчена Теорема. Хоча ні, не зовсім, як було: в Гассана тепер була дівчина, і всі готувалися до полювання на кабанів.

До свого першого в житті полювання на диких свиней Колін Сінґлтон готувався єдиним можливим для Коліна Сінґлтона способом: читав. Він переглянув десять томів серії Foxfire у пошуках інформації про життя та звички диких свиней. Потім поґуґлив «дика свиня» і виявив, що люди так ненавидять цих тварин, що в штаті Теннессі дозволено вбивати їх, як тільки побачиш. Дика свиня вважається «шкідливою твариною» і тому не захищена, як, скажімо, олень чи людина.

Але найдетальніший опис дикої свині Колін прочитав у книжці «Наші південні узгір’я», яку знайшов у Голліс: «Будь-хто може помітити, що коли він[71] не спить чи не риється, то відьмачить. Він демонструє надзвичайне розуміння людської мови, особливо лайок, а іноді навіть надприродну здатність читати людські думки, якщо вони спрямовані проти життя та гідності свиней». Вочевидь, таким ворогом не варто легковажити.

Не те, щоб Колін мав намір замахуватись на життя чи гідність свиней. Навіть якщо він зустріне свиню, що вкрай малоймовірно, як на нього, то не збирається турбувати її. Саме так він виправдовував себе, бо напередодні ввечері у телефонній розмові з батьками не згадав про полювання. Бо насправді ішов не на полювання. Він ішов прогулятися лісом. З рушницею.

У день полювання будильник розбудив його о пів на п’яту ранку. Вперше, відколи він прибув до Ґатшота, Колін прокинувся раніше за півня. Він негайно розчинив вікно, притиснув носа до москітної сітки і заволав: «КУКУРІКУ! ЯК ТОБІ ЦЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ТЕПЕР, МАЛИЙ ЗАСРАНЦЮ?»

Почистивши зуби, Колін заліз у душ. Воду пустив прохолодну, щоб прокинутися. Гассан і собі зайшов почистити зуби і крикнув йому крізь шум води:

— Кафіре, можу сказати напевно: сьогодні жодна свиня не помре. Мені навіть їсти цих каторжних кнурів не дозволено;[72] я певен, що не вбиватиму їх.

— Амінь, — відповів Колін.

О п’ятій вони вже сиділи в Чортопхайці з Ліндсі та Принцесою на задньому сидінні.

— Навіщо ти взяла собаку? — запитав Гассан.

— Чейзу і Фултону подобається полювати з нею. Від неї жодної користі, бідна Принцеса більше цікавиться своїми ковтунами, ніж свинями, але їм із нею весело.

Вони проминули магазин і через кілька кілометрів з’їхали на гравійну дорогу, що намотувалась на невеличкий густо зарослий пагорб.

— Цю землю Голліс не продала, бо всі її люблять, — поскаржилась Ліндсі.

Дорога вперлась у видовжену одноповерхову дерев’яну будівлю. Біля неї вже були припарковані два пікапи і Чейзів «Шевроле Бронко». ЩОК і ЗАД, цей — знову в затісних джинсах, сиділи, звісивши ноги, в кузові пікапа. Напроти них, на маленькому пластиковому стільчику, наче позиченому в третьокласника, сидів чоловік середніх літ і вивчав дуло своєї рушниці. Всі вони були вдягнені в штани й сорочки хакі та яскраві помаранчеві жилети.

Коли чоловік заговорив до них, Колін упізнав у ньому Тавнсенда Лайфорда, одного з тих, кого вони розпитували на фабриці.

— Як справи? — запитав Лайфорд, коли вони вибрались із машини. Він потиснув руки Коліну і Гассану й обійняв Ліндсі. — Хороший день для полювання на кабанів.

— Трохи зарано, — сказав Колін.

Та сонце саме вигулькнуло з-за пагорба. Небо було чисте і справді обіцяло ясний день. І спекотний.

З дверей мисливського будиночка визирнула Кетрін.

— Сніданок на столі! О, привіт, любчику.

Гассан підморгнув їй.

— Серцеїд! — реготнув Колін.

Щойно Колін із Гассом увійшли до будиночка, КОЖУТ простягнув їм по комплекту камуфляжного одягу з кумедними помаранчевими жилетами.

— Перевдягніться в туалеті, — сказав він.

Туалет, як виявилось, був на дворі. У ньому смерділо, та сморід, принаймні, перебивав запах камуфляжного одягу, який навіював Коліну болісні спогади про далекі куточки шкільного спортзалу. Він скинув шорти і перевдягнувся у штани, сорочку та сигнальний оранжевий жилет. Перш ніж вийти із вбиральні, Колін випорожнив свої кишені. На щастя, камуфляжні штани мали величезні накладні кишені, в яких легко вмістилися його гаманець, ключі від машини та диктофон, який він призвичаївся скрізь носити з собою.

Після того як і Гассан перевдягнувся, усі всілися на одній із саморобних лав,