Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 15 -

Навіє і Сільсія увійшли до маленької крамниці, де на дверях висіла скромна табличка «Кравчиня Ларія». Внутрішнє приміщення було затишним, із поличками, заставленими тканиною, дешевим шовком та нитками. У повітрі віяло запахом свіжих матеріалів, змішаним із легким ароматом лаванди.

— Що вас цікавить, дами? — привітно запитала кравчиня Ларія, жінка з добрими очима, яка щойно завершувала роботу над черговою сукнею.

— Нам потрібен одяг... зручний. Щоб комфортно було подорожувати, — пояснила Навіє, поглядаючи на свій розірваний плащ та весільну сукню Сільсії. — Наречена відмовила в останню хвилину, — Блейзфорд всміхнулася. — Гості лишилися невдоволеними.

Ларія окинула їх поглядом, киваючи в знак, розуміння ситуації, але нічого не запитала. Вона швидко почала пропонувати прості, але гарні варіанти для обох жінок. Навіє обрала для себе темний плащ із легким жилетом та штанами, що забезпечували свободу рухів. Сільсія, яка досі була у своїй весільній сукні, вибрала сірий костюм із м'якої тканини, який був досить практичним для подорожей.

— Може, ще щось? — запитала Ларія, збираючи плаття.

— Так, ще один чоловічий комплект. Щось зручне і не дуже дороге.

Ларія швидко дістала набір із темних штанів і сорочки, а також простий плащ, який не виділявся, але виглядав практично і добре зшитим.

— Це підійде, — Навіє кивнула і передала кілька монет.

Вони забрали одяг і з полегшенням вийшли на вулицю.

— Нарешті можна почуватися трохи спокійніше, — сказала Навіє, оглядаючи Сільсію у новому вбранні.

— Так, — погодилася Сільсія, поправляючи свій плащ. — Тепер ми принаймні не виглядаємо, як утікачі.

— Час повернутися до Роувена, — додала Навіє, підбираючи речі для нього. — Ти справді його кохаєш? — запитала Навіє буденним голосом.

— Чому це тебе цікавить?

Твердість голосі Аберхат викликало хвилю холодних мурах в Блейзфорд, від чого Навіє зупинилася, і з її погляду було зрозуміло, що слова Сільсії зачепили її глибше, ніж вона хотіла показати.

— Просто цікаво.

— "Колишнім", просто цікаво не буває.

Сільсія також зупинилася, і тільки зараз Навіє побачила в очах молодщої сестри гостроту, яку весь час не помічала, окрім наївності.

— Я допомогла дістати артефакт, який зруйнує твій зв'язок з Адріаном! — сердито пирхнула Навіє, складаючи руки на грудях.

— І за це я вдячна. Та це не означає, що Роувен тобі байджий.

— Ти мариш!

— Те, як ти реагуєш, лише підтверджує мої слова, — спокій Аберхат дратував Блезефорд.

Навіє стиснула губи, намагаючись стримати емоції, але в її очах все ж спалахнув вогонь образи.

— Я роблю це не через Роувена, — твердо сказала вона, не відводячи погляду від сестри. — Я намагаюся допомогти тобі.

Сільсія лише похитала головою, трохи глузливо посміхнувшись.

— Ти не настільки добра, як намагаєшся виглядати, Навіє, — сказала вона тихо, але кожне слово лунало чітко й гостро. — Роувен тобі небайдужий. Можливо, ти сама цього ще не усвідомлюєш.

Навіє мовчала кілька секунд, ніби підбираючи слова, щоб заперечити, але натомість відчула, як її запал згасає. Вона видихнула, втрачаючи інтерес до подальших суперечок.

— Нехай так, але це нічого не змінює, — нарешті відповіла Навіє. — Я більше не хочу боротися за те, що вже втратила. Якщо ти щаслива з ним, я не буду стояти на заваді.

— Щаслива? — Сільсія злегка нахилила голову, ніби намагаючись розгадати сестру. — Можливо, але у світі, де йде війна за трон і зраду, важко бути впевненим у чомусь. Особливо в щасті.

Навіє відчувала, як у грудях наростає хвиля люті та образи. Її пальці мимоволі стиснулися в кулаки, ніби намагаючись втримати емоції під контролем. Здавалося, що кожне слово Сільсії - це удар, який проникає в саме серце.

Сільсія стояла спокійно, склавши руки на грудях і нахиливши голову, з поглядом, який був одночасно холодний і пронизливий. У цьому спокої ховалася сила, яку Навіє не помічала раніше - сила впевненості в собі та своїх почуттях. Це ще більше розлютило Блейзфорд, яка до цього бачила в молодшій сестрі лише слабкість та наївність.

— Я не маю до нього почуттів, — майже крізь зуби прошипіла Навіє, хоча її власний голос здався їй непереконливим. Вона відвела погляд убік, відчуваючи, як її слова розчиняються в холодному повітрі. — Я роблю це, щоб допомогти тобі.

— Допомагаєш мені? — Сільсія злегка підняла брови, зберігаючи спокійний вираз обличчя, але в її очах блиснув легкий насмішкуватий вогник. — Ти дійсно думаєш, що я цього не помічаю? Твій погляд на нього, емоції — це не те, що ти можеш приховати. Ти можеш заперечувати, але правда завжди очевидна.

Навіє зробила крок уперед, її плащ злегка затріпотів від вітру, ніби підкреслюючи її напруження. Вона різко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, але відчувала, як між ними натягується невидима струна, готова розірватися.

— Ти не маєш права мене судити, Сільсія. — Її голос звучав суворо, але всередині її розривала боротьба. — Я зробила більше, ніж ти думаєш. І я не дозволю тобі грати на моїх почуттях. Це безглузда розмова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍