Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

Усі нарешті всілися, окрім компанії, на яку кричала Тоня, — ті так й стовбичили біля дверей. 

Віталій підставив очкастому оператору вільний келишок, той швидко наповнив його, відчуваючи захоплення від того, що хтось зараз вип’є щось типу штрафної й наздожене товариство. Опер швиденько перекинув її в горлянку, тихенько крекнув та знову посунув келишок до оператора. 

— Ей, ви! — почулося від дверей. Це була Альона, червона зі злості, з вологими від сліз очима. — Ви чєго нас звалі? Сказать что хотєлі? 

— Я? — м’яко перепитав Віталій, ніби розмірковуючи. Потім підвівся й відкашлявся. І оператор, і звукач жваво почали дзеленчати виделками об келихи, вимагаючи загальної уваги та мовчанки. 

Поліціянт витер долонею рот, подивився на Ваню й прокашлявся: 

— Значит, ребята. Сєгодня ми помінаєм парня… Хорошего парня. 

Почувши це, Тоня зайшла на чергове скорботне коло, жінки обійняли її, а дід теж підвівся й погладив онуку по голові. Тоді встали й усі решта — хтось одразу, а декого вже довелося підіймати сусідам. 

— Рому, — продовжував опер. — І вот ми с Іваном сейчас билі в управлєнії, ізвінітє, нє успеєлі на кладбіще, но билі ж там. — Вані довелося швидко проковтнути заливний язик та хитнути головою на знак підтвердження — такі вже правила цієї гри. — Так вот, шо я хотєл сказать, — поліціянт подивився у свій келишок, потім різко підняв голову. — Рому убілі. Убілі вори, брігада по спутніковим тарєлкам. Он тада застукал іх на горячєм. На крише. 

* 

Вони довго кричали, хтось — від болю, хтось — просто за компанію, а хтось — тому, що від нього саме цього і чекали. Ваня мовчав. Мовчала знімальна група. Решта ж намагалася викричати з себе злість на тих, хто зіштовхнув хорошого хлопця з даху дев’ятиповерхівки. Якби троє крадіїв опинилися тут — їм би не жити. 

Бронзовий Голос ухопив бутерброд з рибою та швидко проковтнув його, намагаючись не привертати уваги загалу. Схопив би й наступний, але вирішив, що це вже буде зайве, — коли усі всядуться й вип’ють, тоді й з’їсть. Навколо всі кричали й вигукували погрози вбивцям, і тільки дід застиг, дивлячись кудись крізь стіл. Здавалося, він так здивувався цій новині, що скам’янів. 

А от Антоніна лютувала за двох. Куди й поділася її вчорашня краса — дівчина була схожа на маленьке звірятко із зоопарку: вона розкидала навколо тарілки, до жінок в косинках доєднався Узєлков, схопив Тоню за плечі та намагався приборкати це стихійне лихо. 

— Ваня! — гукнув боксер, і Бронзовий Голос ніби прокинувся зі сплячки. Нащо він їм знадобився? Допомогти з Тонею? Він просунувся між кухнею та стільцями знімальної групи до місць, де зазвичай у таких залах сиділи наречені. 

Кросівки, які знову забув випрати, чіплялися за ніжки стільців. Ваня ледь не впав, та оператор Коля притримав за лікоть. Нарешті просунувся мимо діда, який так і стояв, втупивши скляний погляд у заливне, й підбіг до Тоні. Боксер розвернув дівчину до себе спиною й притулив її до Вані так, ніби йшлося про дитину, яка стомилася в чужих руках чекати на батьків. 

Тільки чому в ролі родича тут він? Думати про це було ніколи — Ваня обійняв Тоню за плечі й притулив до себе. Узєлков кивнув: мовляв, добре, вгамовуй, і сів на своє місце. Частина гостей теж почала всідатися, а надто збурені вийшли на вулицю злоститися під цигарку — хвиля люті спадала. 

Й тоді Віталій, в руці якого знову опинилася повна чарка, продовжив: 

— Значіт, от ліца поліції могу сказать, шо ми сдєлалі всьо возможноє — прєступнікі затримані, оні точно сядут, — і перехилив чарку. Люди видихнули, ніби щойно поставили крапку в долі Романа. Хтось просив передати гаряче, але більшість наповнювала чарки та бокали. 

Тоня промовляла незрозуміле, а Ваня дивився на опера. От, значить, як він розв’язав проблему — погодився з колегами та списав усе на цих хлопчиків із тарілками. Цікаво, коли саме він вирішив це зробити — коли щойно стояв біля машини й спостерігав за сваркою біля дверей? Ні, ні, ні, Віталію зателефонували, й він пішов типу до аптеки. Почув пропозицію, від якої неможливо відмовитися? Що, теж тепер перескочить на звання? 

Ваня гладив дівчину по голові, дивився на опера та ярився — як це так? Списати справу за першої-ліпшої нагоди? І як після цього повірити в те, що не всі вони кончені? Просто притулили справу до дати — завтра ефір, а сьогодні гоп — і винні намалювалися. Як зручно. Той мордатий начальник у кабінеті на Короленка буде задоволений — прийшов, знявся, переміг. Як на замовлення. 

Опер не міг не відчувати цього настирливого та красномовного погляду, але старанно уникав його — щось пояснював сусідці справа, мабуть, описуючи героїчну спецоперацію з затримання рецидивістів. «Падло ти», — подумав Ваня, сподіваючись, що Віталік нарешті підійме голову та прочитає цей вирок у погляді. Та той все ніяк не обертався. 

— Снял? — спитала Іра пошепки, коли підійшла ніби втішати Тоню. 

— Шо снял? — не зрозумів Ваня, вкотре дивуючись спроможності адміністраторки завжди тримати свою справу в пріоритеті. 

— Ну, допрос, — тихенько пояснила Іра, кривлячи обличчя. 

— Не було допиту, — рішуче відповів він і вже збирався було додати про те, що справу, вочевидь, сфабриковано, та тут Тоня відірвала мокре обличчя від його діафрагми й різко прокричала: 

— Їх расстрєлять, тока расстрєлять! 

Пізно, все пізно — нікому вже не треба правди. Ваня від безсилля заплющив очі, а коли нарешті розкрив їх, то побачив, що Узєлков підвівся й пропонує їм із Тонею сісти. 

Коли боксер всадив Тоню, то притягнув Ваню за шию до себе й прошепотів на вухо: 

— Тока про тєбя і говоріт. Посіді, попізді про шото, — і ведучий з кремезним сусідом вирушили на вулицю, а Ваня всівся поруч із Тонею, остаточно перетворившись на нареченого, який заспокоює п’яну молоду. 

* 

Тоня говорила, а він намагався слухати, хоч Арчі Гудвін кликав добряче продумати наступні дії. Тут би став у пригоді бада-бум, та де він, коли так потрібен? Злякався ліків й витік через кров, яку пили всі дивні люди, які цієї осені зустрічалися Вані на його дурному шляху. 

— А чего у вас клипов нет? — спитала Тоня, витираючи носа серветкою. 

— Що? — Ваня не очікував подібного запитання, бо досі дівчина щось розповідала про Романа — згадувала їхні дитячі приколи й те, як вони дарували одне одному на свята одяг, підбираючи луки, як в акторів у кіно та серіалах. 

Про