Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Чому я живу в покоях на правах гості, хоча я спричинила вам… м-м… певні фінансові збитки?

- А ви б хотіли жити в підземеллі?

- Ні. Просто це… дивує.

- Нічого дивного Лето. Ще є питання?

- Чому ви кульгаєте?

- Це неприємна історія.

- Ваші слуги на кухні сказали, що це якось пов’язане з вашою сестрою. Що вона вбивала людей, а коли ви хотіли покарати її, вона вам щось зробила.

- Це правда, але не вся.

- Розкажете?

- Іншим разом, Лето. Цей вечір надто прекрасний, щоб псувати його поганими спогадами. Розповім вам її іншим разом. Ви не проти?

Який же він хитрий і слизький… маніпулятор!

- Я не маю права змушувати вас розповідати мені що-небуть, - попри ввічливість слів, я дозволила тону і виразу обличчя висловити моє «фе». – Я питаю те, що викликало в мені цікавість, і це вже ваша справа: розповідати чи ні.

- Яка у вас правильна і дипломатична позиція, Лето, - дракон відкинувся на спинку крісла і тихо засміявся, від чого його обличчя стало добрим-добрим. А я й не знала, що він може бути таким… Дивовижно. – Але вам не обов’язково бути зі мною обережною. Можете казати мені все, що думаєте. Я не ображусь. Обіцяю.

- Буду мати на увазі. Тепер час для вашої історії.

- Так. Гм, як би почати? – дракон склав руки в замок і задумливо прикусив губу. Зітхнув. – Для початку пропоную перейти на ти. Не заперечуєте?

- Зовсім ні.

- Що ж, думаю, я можу бути чесним, Лето. Треба було сказати це тобі ще за минулого твого візиту сюди, але я був надто…

Яка пауза! Яка інтрига! Цікаво, який епітет він підбирає? У мене тут стільки варіантів! Злий, скажений, розлючений, в стані афекту, роздраконений, схиблений…

- …вражений тим, що я таки побачив тебе знову.

Тю, ніякого красномовства! Ви так мене засмучуєте, графе Рошаір Ноче. Ой, чекайте…

- Знову? – я насупила брови, намагаючись пригадати. Ні, кого-кого, а такого кадра, як граф Ноче, я б точно не змогла забути!

- Можливо, ти не пам’ятаєш, але колись давно ми вже зустрічалися. Міжсвітова варта привезла тоді до цього світу купку нещасних сиріт, яких викрали пірати. Тоді я познайомився з однією хороброю заплаканою дівчинкою.

- То це був ти! – я ледь не задихнулась. Серце чомусь забилося, як скажене, а губи почали тремтіти.

- Я.

- То ось, чому спогади накрили так раптово! Це через голос!

- Гм?

- Ну, коли я сиділа на статуї дракончика, і він раптом заговорив трохи зміненим, але все ж твоїм голосом, я згадала той день, коли зустріла тебе… Це було через твій голос, а не через асоціацію з драконом!

- Все може бути, - дракон подивився мені просто в очі. Я не відвела погляд. Так, ці сірі очі трохи лякають, але радше тим, що, здається, можуть зазирнути в саму душу. А хто хоче показувати таємниці своєї душі? – Коли ми зустрілися вперше, ти була зовсім маленька і не дивно, що ти мене забула… Я хотів тоді залишити тебе в своєму замку в якості вихованки, але пара ельфів забрала тебе до себе. Я оскаржив рішення, але Рада вирішила, що повна сім’я краще рішення для тебе, ніж я.

О, майстер іронії! Та там, де я вчилася він викладав!

- Але ж ви… ти найвпливовіший в цьому світі. Чому рада не зробила так, як ти сказав?

- А ти думаєш, що вплив змусить істот тебе поважати і слухатися? – Цей його сарказм – мелодія для моїх вух! – Радше навпаки. Щойно ти досягаєш успіху, одразу знаходяться ті, хто хоче тебе, так би мовити, попустити.

- Тобто у вас ведеться елементарна війна за вплив?

- Щось типу того.

- Фу, як банально.

- Не без цього, - дракон криво посміхнувся. – Повернімося до нашої попередньої теми. Я так розумію, що з ельфів вийшли не найкращі батьки?

- Це м’яко кажучи.

- Краще б я пішов по головах і наплював на рішення суду, - Рошаір зробив фейспалм.

- Тоді б я не зустріла Сабі.

- Ця ельфійка важлива для тебе, правда?

- Дуже. Ми, як сестри.

- Так, ваше вміння розуміти навіть думки одна одної я добре помітив, - в’їдливо сказав дракон. – Працюєте ви злагоджено. Схема у вас, схоже, доведена до досконалості. І як, цікаво? Шляхом проб і помилок? І як тобі вдалося розплутати замок на моїй скарбниці? Я ОСОБИСТО його створив і випробував. Він ідеальний.

- Нема на світі нічого ідеального, - я підняла на дракона очі невинного ягнятка, а він тихо засміявся. – То ти забрав мене сюди через ту нашу давню зустріч? – я повернулася до більш мирної теми.

- Не тільки. Нам з тобою легко знайти спільну мову. Я буду радий, якщо ти складеш мені компанію на деякий час.

- Поки не поверну золото?

- Можливо.