Гай Пліній Молодший - Вибрані листи

Лист 6

Пліній Кальвізієві[240] — вітання

Увесь цей час я провів серед табличок і книжок. «Як це, — здивуєшся, — тобі вдалося в місті?» Були циркові ігри[241], а до таких видовищ я геть байдужий. Нічого ж бо тут нового, жодного розмаїття, нічого такого, на що не досить було б лише раз поглянути. Дивує мене тут хіба те, що тисячі поважних чоловіків так по-дитячому прагнуть ще й ще дивитись на те саме: на розгарячілих у бігу коней, на тих, що ними правлять. Якби їх заманювали сюди чи ті коні, що так ото наввипередки мчать, чи вміння тих, хто на колісницях, то ще в цьому був би якийсь глузд. Але ж ні! Їх захоплює шмаття, яскраве шмаття[242] їм до вподоби! І якби посеред змагань, таки під час перегонів, цей колір перенести сюди, а той — туди, то водночас місцями поміняються і запал, і вболівання глядачів: одразу ж, прикипівши очима до облюбованих кольорів, забудуть і тих коней, і погоничів, яких пізнавали здалеку, чиї імена викрикували. Така, бач, повага, така любов до якоїсь нікчемної туніки, не кажу вже у простолюду, що й тієї туніки не вартий, а й у декого з вельми поважних людей! Отож, коли подумаю, скільки-то часу йде у них, щоб так от ненаситно кохатись у тій марноті, то сам відчуваю задоволення, що того, їхнього, задоволення не відчуваю. І те дозвілля, яке інші витрачають на щонаймарніші заняття, я з найбільшою насолодою — літературними заняттями виповнюю. Бувай здоровий!

Лист 10

Пліній Тацітові — вітання

Хотів би я скористатися з твоїх настанов, але кабанів так уже мало, що ними ледве чи задобриш Мінерву й Діану[243], а тих богинь, кажеш, належить однаково вшановувати. Тож доведеться служити одній лиш Мінерві, і то хіба тонко[244], як ото влітку, на природі. Дорогою, щоправда, дещо снувалося, таке собі, легеньке, що одразу треба було б зітерти; снувалося, кажу, як у візку снується бесіда, де слів багато, ваги — обмаль[245]. До цього, вже у своїй садибі, я дещо додав: до іншої роботи якось не лежала душа. А щодо поем, які, по-твоєму, найкраще викінчувати серед лісів чи десь у гайку, то вони наразі відпочивають. Переглянув я одну чи дві зі своїх невеличких промов; це заняття не з приємних, якесь немиле й подібне радше до праці на ріллі, аніж до тієї, що дає насолоду. Бувай здоровий!

Лист 12

Пліній Юніорові[246] — вітання

Хтось-то картав свого сина за те, що той, купуючи коней та собак, дещо переплатив. Щойно хлопець відійшов — я тому буркуну: «Слухай, а сам ти хіба ніколи не робив чогось такого[247], за що твій батько міг би насварити тебе? Певно ж, робив! А хіба й тепер не трапляється тобі вчинити щось таке, за що твій син, коли б раптом став батьком, а ти сином, міг би й тобі таку ж пустити шпильку? Хіба є хтось такий, кого б не повів манівцем якийсь блуд?[248] Хіба не потурає собі всяк із нас — той у тому, а той в чомусь іншому?»… Ця надмірна суворість, власне, й спонукала мене написати тобі, ми ж любимо один одного, щоб і ти, бува, зі своїм сином не повівся надто вже гостро, надто строго. Подумай, що він — ще хлоп’я, яким і ти був колись, а що тепер ти батько, то користайся батьківським правом, пам’ятаючи, що ти людина[249] і батько людини. Бувай здоровий!

Лист 14

Пліній Тацітові — вітання

Ані сам собі ти не плещеш у долоні, ані я не вихваляю тебе, — пишу про тебе, як ні про кого іншого, щонайщиріше. Не знаю, цікавитимуться нами нащадки чи ні, але ми, гадаю, таки заслужили бодай якоїсь уваги до нас, не за таланти наші, ні (це вже була б гординя), а за нашу пильність у заняттях, за нашу працю, за повагу до нащадків. Тільки б не зупинитись на обраній дорозі, яка, щоправда, небагатьох допровадила до світла й слави[250], але багатьох — із темряви й мовчанки вивела[251]. Бувай здоровий!

Лист 15

Пліній Фальконові[252] — вітання

Я прямо-таки втік у свою етруську посілість, щоб хоч тут бути господарем свого часу. Та від клопотів не втекти: не дають спокою селяни своїми записами й скаргами[253], що так і сипляться на мене звідусіль. Я читаю їх іще неохочіше, аніж свої, бо й на них уже з нехіттю дивлюсь. Переглядаю деякі свої куці судові промови, а що вони давні, то й це заняття впрост ніяке, навіть прикре. Господарські рахунки занедбані, мовби мене й немає тут. Лиш іноді сідаю на коня і, поки об'їжджаю якусь частину своїх посілостей, вдаю поважного господаря, насправді ж, їду просто так, аби трохи протрястися верхи на коні. Ти ж не полишай своєї звички, надсилай нам, селюхам, — міські новини[254]. Бувай здоровий!

Лист 19

Пліній Рузонові[255] — вітання

Ти згадуєш, що прочитав у якомусь із моїх листів про розпорядження Вергінія Руфа[256] зробити на своїй могилі ось такий віршовий напис:

Тут спочиває Руф. Колись Віндекса в битві здолав він,

Владу ж узяв не собі, а батьківщині оддав.

Не схвалюєш те його розпорядження і додаєш, що краще й справедливіше вчинив Фронтін[257], заборонивши споруджувати для себе будь-який пам’ятник загалом, а під кінець запитуєш мене, якої я думки щодо одного й другого.

Я любив їх обох, та найбільше подивляв саме того, кому дорікаєш; подивляв так, що, здавалось мені, як там хто б не вихваляв його, тієї хвали буде замало, і ось таку людину мені доводиться нині брати під свій захист. Так ось: я вважаю, що кожен, хто звершив щось велике й пам’ятне, гідний, і то найбільшою мірою, не лише якоїсь поблажливості, а й похвали, якщо домагається для себе заслуженого безсмертя, прагнучи й у посмертних написах продовжити славу свого ймення, яке житиме й далі — у прийдешніх віках.

Годі