Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

Бувай здоров!

Лист XXXII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Все вивідую про тебе, розпитую у кожного, хто б не прибув із тих околиць[129], — що там поробляєш, де і з ким проводиш час. Туману на мене не напустиш: я завжди з тобою. Живи так, мовби я чув про всі твої вчинки, радше — мовби їх бачив. Запитуєш, чим я з-поміж усіх вісток про тебе найбільше вдоволений. Тим, що взагалі нічого про тебе не чую; тим, що більшість із тих, кого випитую, не знають, що робиш. /2/ У тому, власне, й рятунок: не спілкуватися з тими, хто цілком до тебе не подібний, з тими, у кого протилежні прагнення. Але я певен, що тебе вже не звернути з обраної стежки, що ти твердо стоятимеш на своєму, навіть якби звабники діяли не поодинці, а юрбами. То в чому ж річ? Боюся, бачиш, не того, що тебе хтось може змінити, а лиш того, що хтось може завадити. Адже чималої шкоди може завдати той, через кого ми гаємось. Тим паче при такій короткотривалості життя, яке самі вкорочуємо своєю непостійністю, кожен раз починаючи жити заново, по-іншому. Подрібнюємо те життя, рвемо його на шматочки. /3/ Тож поспішай, найдорожчий Луцілію, і думай, наскільки б ти наддав кроку, якби тебе переслідував ворог, якби ти побоювався, що навздогін утікачам ось-ось пуститься вершник. Але ж так воно є насправді: за тобою — погоня. Не барися, рятуйся втечею, сягни безпечного сховку! Тоді-то й міркуй над тим, як то добре, завершивши життя ще перед смертю, безтурботно споглядати, як спливає останок твоїх днів, нічого більше не бажаючи для себе, у чийому володінні — блаженне життя, що не стане блаженнішим, хоч би скільки його продовжуй. /4/ О, нехай скоріше настане для тебе той час, коли знатимеш, що з часом ти вже не маєш нічого спільного! Той час, коли, спокійний і погідний, сповнений собою самим по вінця, ти вже зможеш не рахуватися з завтрашнім днем!.. Хочеш знати, чому люди такі жадібні майбутнього? Та тому, що ніхто не вміє належати собі!

Твої батьки назичили тобі чимало такого, чим я бажав би тобі нехтувати. Бажаючи тобі багатства, вони, по суті, багатьох робили вбогішими: що передається тобі, те мусить бути відібрано в іншого. /5/ Я ж зичу тобі, щоб ти міг володіти сам собою, щоб твоя душа, збурювана безладними помислами, врешті, заспокоїлась і, прозрівши, сподобалася сама собі; тоді, зрозумівши, що таке справжнє благо (а зрозуміти — значить оволодіти ним), щоб уже не прагнула надточувати собі життя. Так ось: лише той піднявся над усіма потребами, лише той покінчив з усяким слугуванням, став по-справжньому вільний, хто живе, зробивши своєму життю вінець.

Бувай здоров!

Лист XXXIII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Хочеш, аби я до цих листів, як і до попередніх, долучив деякі вислови наших великих філософів[130]. Вони, скажу тобі, не дуже дбали про квітчастість: усе в їхніх творах позначене мужністю. Сам знаєш: де щось вирізняється, впадає в око, там не все рівне. Таж не подивлятимеш одного якогось дерева, якщо такої ж висоти сягнув увесь ліс. /2/ Подібними висловами сповнені вірші, сповнені й праці істориків. Тільки не думай, що всі вони — з-під Епікурового стилоса: це — набуток спільний, але передусім — наш набуток. Але в Епікура ті вислови більше привертають увагу, бо трапляються не так часто, до того ж вони несподівані: дивуємося, зустрічаючи мужнє слово у людини, що проповідує розніженість. Так принаймні вважає більшість. Але, як на мене, то Епікур, хоч би вдягнув туніку з довгими рукавами[131], — людина мужня. Сміливість, завзяття, рішучість у війні — все це такою ж мірою властиве персам, як і високо підперезаним[132]. /3/ Тож даремно жадаєш від мене якихось вибраних, часто повторюваних висловів: що в інших вибираємо, те в наших становить цілість твору. Не маємо чогось показного, не ловимо на принаду покупця, який, ступивши на поріг, знайде у крамниці хіба те, що вивішено при вході. Кожному дозволяємо добирати зразки на своє вподобання. /4/ Уяви собі, що ми захотіли виділити декілька висловів з-між багатьох інших: кому їх приписати? Зенонові чи Клеантові, Хрисиппові чи Панецієві, а може, Посидонієві?.. Ми ж не під володарем. У кожного своє право. Ну, а в них? Нехай це, приміром, сказав Гермарх; нехай Метродор — усе приписується одному[133]. Хоч би що мовилось у тому таборі, все мовиться під проводом та за згодою однієї людини. Але ми, кажу ще раз, не можемо, хоч би як намагалися, зробити якийсь один вибір серед такої великої кількості однакових речей.

Звик лиш бідняк рахувати овець[134].

Куди не скинеш оком, читаючи, всюди натрапиш на щось таке, що могло б вирізнятись, якби не було у рівноцінному оточенні. /5/ Тож годі тобі сподіватися, що зможеш отак мимохідь поласувати собі мудрістю найвидатніших мужів: треба оглянути цілість, заглибитись у неї. Про діло ж мовиться! Твір накреслюється і сплітається так, що тут нічого не вилучиш, інакше вся будівля завалиться. Втім, не забороняю тобі приглянутись до кожного члена зокрема, аби лиш ти не забув озирати заразом усю людину. Вродливою ж є не та, в якої хвалять, скажімо, струнку ногу чи ніжну руку, а та, що вабить усім своїм видом, за яким наче й не бачиш окремих, гідних подиву частин її тіла.

/6/ І все-таки, раз наполягаєш, то я не скупитимусь — сіятиму повною пригорщею. Кількість тих думок настільки велика, трапляються вони так часто, що їх не вибирати, а просто брати треба на кожному кроці. Вони не спадають одна по одній подібно до крапель, а пливуть, неперервні, в єдиній сув’язі. Не сумніваюся, що такі висловлювання будуть вельми корисними для початківців, які слухають нас іще, так би мовити, знадвору. Адже легше осідають у пам’яті поодинокі стислі думки, що мовби замкнені віршовим рядком. /7/ Тому-то й даємо хлопцям вивчати деякі вислови й те, що греки називають «хріями»[135], оскільки все це легко сприймає дитяча душа, яка ще не здатна вмістити чогось більшого. Але зрілій людині сором зривати квіточки та опиратися на той чи інший вислів, покладаючись лише на пам’ять. Давно ж пора бути опорою