Джозеф Ділейні - Учень Відьмака

не перевдяглася до сну, і я не міг не зауважити знову її гостроносих черевиків. На туалетному столику біля дзеркала стояла свічка. Еліс щойно її загасила — від ґноту здіймався тонкий димок.

— Можна мені зайти? — запитав я і підняв свічку над головою, щоб бачити її обличчя. — Хочу щось тебе попросити.

Еліс кивнула мені заходити та зачинила за мною двері.

— Мені треба прочитати одну книжку, але вона латиною. Мама каже, ти можеш допомогти.

— Книжка де? — запитала Еліс.

— У мене в кишені. Вона маленька. Якщо знати латину, за раз можна закінчити.

Еліс тяжко, втомлено зітхнула.

— Ніби в мене мало роботи, — поскаржилася вона. — Що за книжка?

— Про одержимість. Містер Ґреґорі думає, Матінка Малкін може за мною вернутися і захоче в когось вселитися.

— Ну показуй, — вона простягнула руку.

Я поставив свічку на столик біля тої загаслої і витягнув книжечку з кишені. Еліс мовчки прогорнула кілька сторінок.

— Зможеш прочитати? — перепитав я.

— А чому ні? Мене вчила Ліззі, а вона латину знає вздовж і впоперек.

— То допоможеш мені?

Еліс не відповіла, тільки піднесла книжку до обличчя та потягнула носом.

— А ти впевнений, що цій книжці варто вірити? — запитала. — Її священик писав, еге ж, а вони не дуже на такому знаються.

— Містер Ґреґорі каже, це «фундаментальна робота», — заперечив я. — Це значить, що це найкраща книжка на цю тему.

Отепер Еліс на мене зиркнула — і, на мій подив, розсердилася.

— Я знаю, що таке «фундаментальна», — відрізала вона. — Думаєш, я дурна абощо? Та я вже роками вчуся, еге ж, це ти тільки почав. Ліззі мала купу книжок, але їх спалили. Усе пішло за вогнем.

Я буркнув вибачення під ніс, і Еліс усміхнулася.

— Річ у тому, — продовжила вона лагідніше, — що на читання потрібен час. А зараз я надто втомилася. Завтра твоєї мами знов не буде і знову матиму повно клопотів. Твоя невістка обіцяла допомогти, але вона зайнята з дитиною, а самій готувати й прибирати — роботи на цілий день. Але якби ти мені допоміг…

Я не знав, що їй на це відповісти. Я допомагав Джеку, тож і сам не мав багато вільного часу. Біда в тому, що чоловіки не варять їсти і не прибирають у хаті — так було заведено не тільки в нас на фермі. Це так у всьому графстві. Чоловік за будь-якої погоди працює в полі й порається по господарству, а жінка чекає на нього в домі з гарячою стравою на столі. Ми хіба раз на рік допомагали мамі на кухні — мили на Різдво весь посуд як подарунок для мами. Еліс ніби думки мої прочитала, бо усміхнулася ще ширше.

— То ж не складно, правда? — запитала вона. — Якщо жінки годують курей і допомагають збирати врожай, то чого чоловіки не можуть допомогти на кухні? Ти мені тільки посуд помити допоможи, от і все. І кілька сковорідок зранку треба відшкрябати, доки не почну готувати сніданок.

І я погодився. А що мені залишалося? Я тільки сподівався, що Джек не застане мене за цим заняттям. Він би не зрозумів.

На другий день я прокинувся іще раніше, ніж зазвичай, і встиг відшкребти сковорідки ще до того, як Джек спустився на кухню. Тоді забарився зі сніданком і їв собі помалу, що для мене зовсім незвично, — Джек усе зиркав на мене з підозрою. Щойно він пішов у поле, я перемив увесь посуд швидко, як тільки міг, та виставив сушитися. Можна було здогадатися, що Джек не витримає й вернеться за мною з полів, — він ніколи не славився терпінням.

Він зайшов у двір із криками та прокльонами і аж скривився недовірливо, побачивши крізь вікно, як я пораюся на кухні. Тоді сплюнув на землю, зайшов у дім і різко прочинив кухонні двері.

— Коли надумаєшся, — сказав уїдливо, — тебе чекає чоловіча робота. І почни із загонів для свиней — перевір і поремонтуй, де треба. Завтра приїде Рило. Треба зарізати п’ять свиней, ще бракувало ганятися за ними по всьому подвір’ю.

«Рилом» ми між собою називали різника, але Джек мав рацію. На свиней часом находив переляк, щойно Рило брався до роботи, і, якщо в загорожі розхиталася хоч одна дошка, вони обов’язково її знайдуть та вилізуть.

Джек погупав важкими чоботами назад у поле, аж тут знову голосно вилаявся з двору. Я пішов до дверей глянути, у чому річ. Він не догледів і наступив на ропуху — і вмить розчавив. Вбити жабу або ропуху — погана прикмета, і Джек знову вилаявся та насупився так, аж кущисті брови зійшлися над носом. Він зіштовхнув ногою мертву ропуху в дощовий стік і пішов із двору, хитаючи головою. Я не міг зрозуміти, що з ним коїться. Раніше він не був аж такий дратівливий.

Я ще перетер на кухні всі баняки — Джек і так мене застукав, то можна вже доробити. Поза тим, свині страшенно смерділи, і я не дуже спішив братися до роботи, яку загадав мені Джек.

— Не забудь про книжку, — нагадав я Еліс, виходячи з дому, але вона тільки загадково мені усміхнулася.

Більше я з Еліс не бачився наодинці аж до пізнього вечора, коли Джек із Еллі полягали спати. Уже збирався знову йти до неї в кімнату, натомість вона спустилася з книжкою на кухню та сіла в мамине крісло-гойдалку біля каміну — там іще дотлівав жар.

— Гарно ти впорався з баняками, еге ж. Мабуть, дуже кортить дізнатися, що тут написано, — Еліс постукала пальцем по обкладинці книжки.

— Хочу бути готовим, якщо вона повернеться. Треба зрозуміти, що можна буде зробити. Відьмак сказав, вона, мабуть, стане «нечистю». Знаєш, що це таке?

У Еліс зробилися широкі очі, і вона кивнула.

— Так що мушу готуватися. І якщо ця книжка має щось помічне, я мушу це знати.

— Цей священик не такий, як інші, — зауважила Еліс, простягаючи мені книжку. — Переважно знає, що каже, еге ж. Ліззі би книжка сподобалася навіть більше за опівнічні пироги.

Я сховав книжку в кишеню штанів, підтягнув табурет до каміну, навпроти Еліс, і сів обличчям до залишків жару. Тоді почав її розпитувати. Спочатку то було дуже складно. Вона коротко відповідала, нічого не додавала