Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

Ваші гени дали вам мозок, що може налаштовуватися на своє фізичне та соціальне середовище. Люди навколо вас, у вашій культурі, підтримують це середовище своїми поняттями та допомагають вам жити в цьому середовищі, передаючи ці поняття від їхніх мізків до вашого. А потім уже ви передаєте ваші поняття до мізків наступного покоління. Щоб створити людську свідомість, потрібно більше, ніж один людський мозок.

Проте я ще не пояснила, як усе це працює всередині мозку: біологію категоризації. Які мережі мозку при цьому задіяні? Як цей процес пов’язаний із внутрішніми здібностями вашого мозку до передбачення і як він впливає на ваш надзвичайно важливий бюджет тіла? Саме це ми й розглянемо в наступному розділі, що допоможе вам розібратися, як у мозку створюються емоції.

6.

Ямозок створює емоції

Чи вам ніколи не хотілося вдарити свого начальника? Я, звичайно, не є прихильницею насильства на робочому місці, а з багатьма начальниками чудово працюється разом. Але іноді нам «щастить» на керівників, які просто-­таки уособлюють німецьку назву емоції Backpfeifengesicht, що означає «морда просить кулака».

Уявіть, що ви маєте такого начальника й він майже рік постійно завантажує вас позаплановими проектами. За всю свою добру роботу ви сподівалися на підвищення, але він тільки-но повідомив вам, що підвищення отримає хтось інший. Як би ви при цьому почувалися?

Якщо ви живете в західній культурі, то, ймовірно, почуватиметеся злими. Ваш мозок одночасно видаватиме численні передбачення «Гніву». Одним таким передбаченням може бути гупнути кулаком по столу та гаркнути на вашого начальника. Іншим — підвестися й повільно пройти через усю кімнату до начальника, загрозливо схилившись над ним, щоб прошепотіти: «Ви про це пошкодуєте». Або мовчки засісти на своєму стільці, плануючи підрив кар’єри вашого начальника.

Ці різноманітні передбачення «Гніву» мають подібності: начальник, утрачене підвищення та мета помститися. Вони також мають багато відмінностей, бо крик, шепіт і мовчання вимагають різних сенсорних та рухових передбачень. Ваші дії в кожному випадку також різняться (гупнути, схилитися, засісти), тому ваші внутрішні зміни в тілі є різними, як і наслідки для вашого бюджету тіла, а отже, інтероцептивні та афективні наслідки теж різні. Врешті за допомогою процесу, який ми зачепимо коротко, ваш мозок обирає переможний випадок «Гніву», що найкраще відповідає вашій меті в цій конкретній ситуації. Цей переможний випадок визначає, як ви поводитесь і що переживаєте. Цей процес і є категоризацією.

Однак сценарій із вашим начальником може бути й інакшим. Ви можете бути злими з іншою метою, на кшталт змінити думку вашого начальника або зберегти соціальні стосунки з колегою, який отримав підвищення замість вас. Або можете сконструювати випадок іншої емоції, на кшталт «Жалю» чи «Страху», неемоції, на зразок «Відсторонення», фізичного симптому, на кшталт «Головного болю», або сприйняття, що ваш начальник — «Ідіот». У будь-якому випадку ваш мозок дотримується подібного процесу, категоризуючи для найкращої відповідності всій ситуації та вашим внутрішнім відчуттям на базі минулого досвіду. Категоризація означає відбір переможного випадку, що стає вашим сприйняттям та скеровує ваші дії.

Як ви вже читали в попередньому розділі, для конструювання емоцій потрібен багатий набір понять. Тепер ви дізнаєтеся, яким чином ваш мозок набуває та використовує вашу поняттєву систему з найперших митей дитинства. У ході справи ви також засвоїте нейронний базис для кількох важливих тем, що розглядалися раніше: емоційної гранулярності, популяційного мислення, чому емоції відчуваються запущеними в дію, а не сконструйованими й чому ваші ділянки бюджетування тіла здатні впливати на всі ваші рішення та дії[11]. Якщо брати в цілому, ці пояснення наводять на роздуми про єднальну мережу для того, як мозок створює значення, — одну з найбільших таємниць людського розуму.

• • •

Мозку дитини бракує більшості понять, які ми маємо в дорослому віці. Немовлята не знають, що таке телескопи, морські огірки чи пікніки, не кажучи вже про суто психічні поняття, на кшталт «Примхи» чи «Злорадства». Новонароджені значною мірою є досвідно сліпими. Не дивно, що мозок дитини передбачає не дуже добре. У мозку дорослого домінують передбачення, а мозок дитини повний помилок передбачення. Тому немовлята мусять засвоювати інформацію про світ із вхідних сенсорних сигналів, перш ніж їхні мізки зможуть моделювати світ. Таке навчання є основним завданням дитячого мозку.

Спершу більша частина навали сенсорних сигналів є для мозку дитини новою, а її важливість невизначена, тому ігноруватися буде небагато. Якщо сенсорний сигнал подібний до камінчика, що стрибає по океанських хвилях мозкової діяльності, то для дітей цей камінчик є цілою брилою. Діти всотують сенсорні сигнали навколо них і вчаться, вчаться, вчаться. Спеціалістка з психології розвитку Елісон Гопнік пише, що немовлята мають «ліхтарик» уваги, який світить яскраво, але розмито. Натомість ваш дорослий мозок має цілу мережу для відсікання інформації, що може збити ваші передбачення зі шляху, дозволяючи вам робити такі речі, як читати цю книгу, не відволікаючись. Ви маєте вбудований «прожектор» уваги, що висвітлює одні речі, на кшталт цих слів, водночас залишаючи інші в темряві. «Ліхтарик» мозку дитини не здатний фокусуватися так.

Місяць за місяцем, якщо все працює як слід, мозок дитини починає передбачати більш ефективно. Відчуття від зовнішнього світу стають поняттями в дитячій моделі світу; те, що було зовні, тепер усередині. З часом ці сенсорні відчуття створюють для дитячого мозку можливість робити скоординовані передбачення, що охоп­люють чуття. Бурчання в животі в яскраво освітленій кімнаті після пробудження означає, що настав ранок, тоді як тепла вологість із яскравим світлом над головою означає час вечірньої ванни. Коли моїй доньці Софії було лише кілька тижнів, ми використовували такі мультисенсорні передбачення, щоб допомогти їй виробити схеми сну, яка не перетворюватиме нас на безсонних зомбі. Ми оточували її спеціальними пісеньками, історіями, кольоровими ковдрами та іншими ритуалами, щоб допомогти їй статистично розрізняти тиху годину і нічний сон, аби вона спала коротші чи довші проміжки часу.

Яким чином мозок дитини, озброєний поверховим знанням конкретних понять із домінуванням помилок передбачення, рано чи пізно вміщує в себе тисячі складних, суто психічних понять на кшталт «Благоговіння» та «Відчаю», кожне з яких є сукупністю різноманітних випадків? По суті, це питання техніки, і відповідь на нього можна знайти в будові кори головного мозку людини. Усе зводиться до певних базових проблем ефективності та енергії. Мозок дитини мусить неперервно засвоювати та оновлювати свої поняття в мінливому середовищі. Це вимагає дуже потужного, ефективного мозку. Але мозок має практичні обмеження. Його мережі нейронів можуть виростати лише настільки великими, щоб уміщуватися в черепі, який здатний пройти крізь жіночий таз. Нейрони є також маленькими клітинами, підтримувати життя яких доволі дорого (вони вимагають багато енергії), а тому мозок має ліміт на те, скільки з’єднань він може без суттєвих проблем підтримувати метаболічно. Отже, мозок дитини повинен ефективно передавати інформацію, проводячи її через якомога меншу кількість нейронів.

Розв’язанням цієї технічної проблеми є кора, що відображує поняття так, аби подібності відділялися від відмінностей. Таке розділення, як ви скоро побачите, дає