Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Дай мені десять хвилин, а потім поговоримо, добро? – запитала вона. Айза не очікувала відповіді і відразу відвернулася, прямуючи до могили, біля якої купою лежала насипана земля. 

Вона зазирнула всередину – труна вже розкрита, але труп на місці. Хоч щось у всьому цьому патрулюванні пішло так, як слід. Айза сіла біля купи насипаної землі на коліна і закрила очі. 

 – О, Морено, богине мертвих і покровителько живих. Змилуйся над цими покійними душами і забери їх у річку переродження. Нехай вони знайдуть спокій, – забурмотіла Айза собі під носа, складаючи руки у молитовному жесті. 

Тесей стояв позаду і поглядав на Айзу з видимим інтересом, хоча у нього в очах і проглядалася зовсім тонка нотка зневаги. Через якийсь час він зрозумів, що Айза зовсім не перебільшувала, коли говорила про “десять хвилин”, тож розвернувся і пішов назад до склепу, щоб забрати нарешті свої речі. 

Щось таки було у Айзі… Щось, що він ніяк не міг до пуття зрозуміти. Це щось його приваблювало із страшенною силою. Можливо, в цьому і була вся річ: її сила? 

Тесей похитав головою, нахиляючись, щоб пролізти до склепу. Його плащ лежав там, де він його і залишив, але на його кра потрапив попіл – від того талісмана, що Айза знищила, навіть не помітивши. 

Вона… не була могутньою, Тесей не розкидався би такими словами. Але вона точно була сильною. Розумною. Вона знала, що робила, нехай і не вважала за потрібно повідомляти про це когось іншого.

Вона водила його за носа! Весь той час, коли він вважав її сільською… ну, можливо, не дурепою, але не надто освіченою дівчиною, вона насміхалася над ним, дивилася на нього згори вниз! І якимось неймовірним чином це його не тільки дратувало і злило, але і захоплювало. 

Вона була такою простою, що було важко повірити, що ця простота не награна і не наївна, а ось така щира і відкрита. Нехай в ній і були речі, які Тесей ніяк не міг зрозуміти. Оця її абсолютно необгрунтована зневага до артефекторики та ритуалістики… А він ж і допоміг  їй сьогодні нехай простеньким, але все ж ритуалом! 

Тесей виходив із склепу повільно. Він не дуже горів бажанням спостерігати за ритуальними практиками Айзи. Сам він цього не розумів. Можливо, Морена і існувала, але їй точно не було жодного діла до того, хто там їй молився. Сам він ніколи не витрачав час на подібні дурниці. 

Коли він таки вибрався на свіже повітря, Айза все ще сиділа до нього спиною, злегка розгойдуючись і бурмочучи собі щось під носа. Туман під ногами вже чомусь майже розтав – значно швидше, ніж він очікував. 

Айза не спішила завершувати, і Тесей всівся на найближчий надгробок, спостерігаючи за її потилицею. Гарною потилицею – з цією комицею неслухняного чорного волосся, що Айза постійно заплітала у просту косу. Можливо, він навіть бачив цю косу в університеті ще коли вчився там – просто ніколи не звертав уваги. 

Айза вже майже закінчувала. Вона нечасто молилася Морені – тільки після упокоєння духів і трупів. Але коли вже займалася цим, то приділяла процесу усю свою увагу і відданість. Морена ніколи не відповідала на молитви – але це не означало, що вона їх не чує. Айзі однієї цієї надії часом було достатньо. 

Шерех ззаду її не насторожив. Певно, це був Тесей, що ходив назад і вперед і ніяк не міг знайти собі місця – він часто це робив, коли думав. Айза на мить затнулася у молитві, коли зрозуміла, що вже запам’ятала звички некроманта. 

 – Обережно! – раптом почула вона крик Тесея. 

Потім Айза думала, чому вона не зреагувала так швидко, як могла би. Можливо, це було через те, що вона почула його голос зовсім не з того місця, звідки лунав шерех, і це збило її з пантелику. За її спиною точно щось було. 

Айза вихопила серпа і розвернулася, простягаючи його вперед. У її вільній долоні вже формувалося закляття, але вона не встигла його застосувати. За мить воно розсипалося на кілька десятків іскор. 

Перед тим, як Айза прорізала лезом серпа повітря, вона тільки й встигла помітити пусті орбіти очей на туманній подобі обличчя перед нею. Вона вже схопилася на ноги і розрубала духа навпіл. 

Але він був надто близько. Айза не помічала його надто довго, не зреагувала достатньо швидко, і він наблизився до неї набагато ближче, ніж вона мала би дозволяти. Перед тим, як опасти на вже пожовклу траву туманом, дух торкнувся своєю сутністю її лиця. 

І тоді Айза закричала. 

Доторки духа не могли бути приємними – це був концентрований холод і біль. Айзі доводилося переживати подібне раніше, але те, що відбувалося зараз, не можна було навіть порівнювати. Болю такої сили вона навіть не могла очікувати. 

Всі її кістки скрутило у судомі, а горло заклякло і задерло, коли вона видушила із себе крик; кожен її палець, кожна волосинка на її тілі відчували біль, і, здвалося, йому не було жодного кінця. 

Зір Айзи затуманився, і вона вже не побачила, як дух повільно опав їй під ноги. Сама вона відчула, що її ноги підгинаються від слабкості. Ще мить, і вона теж опаде на траву. Біль не припинявся, а тільки, здавалося, наростав. Наче спогади духа, його біль і його холод вгвинчувалися прямо у її мозок, без жодних перепон з боку її тіла. 

Можливо, вперше Айза пожалкувала, що не носила на собі захисту. 

Вона очікувала, що впаде на холодну землю – і добре, якщо не прямо у могильну яму – але на півдорозі її підхопила пара рук – нестерпно гарячих навіть через усі шари одягу.