Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— Не те слово! — з глузуванням кинув батько Мілени, не приховуючи своїх негативних емоцій. — Не хлопець, а просто лицар на білому коні!

Ось тепер я впізнав того чоловіка, з яким бачився раніше. Скоріше за все, на цьому моменті лайт-версія сьогоднішньої зустрічі закінчилася. І тепер він припинить грати в мовчанку. Розуміючи до чого все йде, я не хотів продовжувати розмову при Мілені. Тому запропонував чоловіку вийти та поговорити наодинці.

— А тобі є що мені сказати? — з натиском звернувся до мене Юрій. — Бо слухати недолугі історії про шалене кохання з першого погляду, я не збираюся.

— Є.

— Ну якщо так, то ходімо в кабінет.

Піднявшись зі свого місця, чоловік впевнено попрямував сходами на другий поверх, а Мілена в цей час міцно вчепилася в мою руку.

— Ярику, що ти робиш? — перелякано шепотів мій янгол, шукаючи відповідь в моїх очах.

— Все буде добре. Вір мені, — поцілувавши свою маленьку в чоло, я пішов слідом за її татом.

В кабінеті чоловік зайняв своє робоче крісло, а мені запропонував місце навпроти. В цей час я почувався так, ніби прийшов на важливу співбесіду. Хоча, зрештою, так і було. 

— Уважно слухаю тебе.

— Наскільки я розумію, Ви не в захваті від того, що ми з Вашою дочкою зустрічаємося, — проговорив вголос вже відомий факт, не бажаючи ходити околяса. — Хотілося б дізнатись чому?

— А Мілена тобі не сказала? — хмикнув чоловік, здивований моїм питанням.

— Ні. 

— Ну тоді, мабуть, моя донька також приховала, що я просив аби вона тебе покинула, — Юрій відкрито показував своє ставлення до наших стосунків.

 — Можна дізнатися чому Ви цього хочете?

— Бо ти не підходиш Мілені, — відверто сказав її батько, спостерігаючи за моєю реакцією.

— А хто ж підходить? У Вас є якісь конкретні критерії для відбору кандидатів? — спокійно поцікавився я, намагаючись приховати весь свій сарказм.

— Які у тебе плани щодо Мілени? — чоловік відповів питанням на питання, гіпнотизуючи мене поглядом.

— Найсерйозніші.

— Тобто ти плануєш одружитися з нею?

— В майбутньому, так. Чому б ні?

— І як ти собі це уявляєш? Ти ж наче не дурний хлопець! Хіба не розумієш, що у вас різні статуси у суспільстві? — колов словами старий. 

— Мене не хвилюють різні статуси. На мою думку, це не найголовніше в житті.

—  Зате мене хвилюють! Бо ти не зможеш забезпечити Мілені той рівень життя, до якого вона звикла! 

— Ви так добре мене знаєте? На цей момент, звісно ж, мені далеко до вас, — частково погодився я, — але не думаю, що зі мною Мілена бідуватиме. Я досить непогано заробляю. І, до того ж не стою на місці, постійно розширюючи свій бізнес.

— Бізнес — це занадто пафосне слово для твоєї діри. Не лести собі, — гнув свою лінію чоловік, намагаючись принизити мене ще сильніше.

Придушивши в собі роздратування, я глибоко вдихнув і спокійно продовжив розмову.

— Всі бізнесмени починають з чогось малого, а потім розширюються. Хіба ви не так робили?

— Заради Бога, не порівнюй мене із собою! — він тішився своєю величчю. — Ти й через мільйон років не дотягнешся до мене.

— Побачимо.

— Окрім того, у вас з Міленою велика різниця у віці, — Юрій вирішив вигадати нову величезну перешкоду для наших з Міленою стосунків. 

— Шість років — це не так багато.

— Можливо. Але ти — дорослий мужик із влаштованим життям, а вона — юна дівчина, яка тільки починає шукати свій шлях. Не думаю, що вам по дорозі.

— Ви помиляєтеся. Ми з Міленою ідеально підходимо одне одному, і вона щаслива зі мною. 

— Моя дочка ще молода і недосвідчена. Вона вперше серйозно закохалася і тому вважає, що знайшла своє щастя. Але куди воно дінеться, коли Мілена не матиме грошей на дорогі ресторани, Спа-салони та дизайнерські речі, до яких звикла? — криво посміхнувшись, чоловік мотнув головою. — Схаменувшись, вона розірве ваші стосунки та тікатиме від тебе світ за очі. Ось побачиш!

— Ви серйозно так думаєте? — я щиро дивувався таким висловлюванням. Бо в мене склалося враження, що цей чоловік взагалі не знав свою доньку. — Вірите Ви чи ні, але у світі є набагато важливіші речі, ніж гроші.

— Не вчи мене жити! Протягом свого життя, я робив усе, щоб мої дівчатка нічого не потребували. Але я не вічний. Тому хочу бути впевненим, що Мілена поєднає свою долю із тим, хто стане їй надійною опорою. 

— То роздивіться в мені таку опору! — заявив впевнено. — Щоб ви не вигадували, а я готовий зробити все заради щастя та добробуту Вашої дочки.

Схрестившись зі мною поглядом, Юрій кілька секунд невдоволено сопів. А потім повернувшись спиною, схрестив руки в замок і поглянув у вікно. Я не знав, що це означало і не розумів, як мав поводитися. Тому просто мовчки чекав.

— Гаразд. Я дозволю вам зустрічатися. Але не думай, що це ти мене переконав, — промовив чоловік, продовжуючи стояти до мене спиною. — Твої слова для мене — не більше, ніж порожній звук. Я не сприйматиму їх серйозно, поки не побачу підтвердження діями. Тому уважно спостерігатиму за розвитком ваших стосунків.