Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

Глава 21

Незабаром, я відчула чиюсь руку у себе на плечі, і різко смикнулася, розплющивши очі. Переді мною стояв кучерявий сусід Асі, і щось пояснюючи польською, показував мені зв'язку ключів. Він махнув рукою, і я насторожено пішла за ним. Я полегшено видихнула, коли він відчинив мені двері квартири Асі, і пішов до себе. Цікаво, звідки він дізнався, що зі мною сталася ця неприємність?

Мені не було відомо, о котрій повернеться Ася, але я вирішила, що як тільки вона з'явиться вдома, подякую за все і поїду в аеропорт. Тут мені робити більше нічого, і я страшенно скучила за Івом. Але перш ніж виїхати, треба було зателефонувати йому, щоб наша зустріч пройшла в більш дружній атмосфері, і я встигла вибачитись заздалегідь. Увімкнула тремтячими руками телефон. За хвилину пролунала канонада звукових сигналів. Поглянувши на екран, я жахнулася - п'ятдесят пропущених дзвінків від Мореля, приблизно стільки ж від бабусі. І вона мене шукала? Я навіть не почала читати повідомлення, побоюючись, що там навряд чи було щось добре. Не встигла я набрати номер Іва, як він вже дзвонив мені сам.

- Для початку – з тобою все гаразд? - спитав він. Відчувалося, як Ів стримує свій гнів.

- Так, все добре. Послухай...

- Чудово, - перебив він мене. – Отже, я можу кричати. Де ти, Лулу? Ти можеш уявити, що ми з твоєю бабусею пережили за ці два дні?!

– З моєю бабусею?

– Так. Твій дідусь просто був десь за містом, і ми з нею удвох бігали по вашій квартирі, не знаючи, що робити і куди тікати.

- Боже... Але вона ніколи раніше не цікавилася, де я. Навіщо ця паніка?

- Раніше вона думала, що ти на роботі або з колегами, а тепер, коли до неї прийшов твій начальник, і повідомив, що ти вже тиждень у відпустці, вона почала турбуватися. Цілком логічно, хіба не так? І те, що ти поза зоною дії мережі, оптимізму не додало. Треба було залишитися з тобою на весь день після нашої ночі... Чортова кав'ярня.

- Стривай... Я ж залишила тобі повідомлення на автовідповідачі, коли була в аеропорту.

– Але все ж таки я його не отримав. Був тільки пропущений дзвінок два дні тому, а потім ти відключилася, - це звучало дуже дивно, але схоже на мене. Я навіть голосове повідомлення не могла нормально надіслати...

- Давай, ти заспокоїшся, і я все поясню.

- Давай спробуємо.

- Я у Польщі, прилетіла поговорити з батьком. Він зараз живе тут, як виявилося, із моєю мамою.

- Та ти що? Ти поговорила і з нею також?

- Так, ще раніше, телефоном. Я їм не потрібна, але це не має значення. Ів, я хочу додому, до тебе. Я так сумую...

- Ох, Лулу, - голос Мореля раптово потеплішав. – Я просто розриваюся між бажанням обійняти тебе та відлупцювати за те, що ти така неслухняна егоїстка. Давай, я приїду по тебе?

- Ні, не варто. Я полечу вечірнім рейсом до столиці, а потім дістануся до Ортеля на автобусі, - я збрехала, адже квитків на літак у мене ще не було, але надія на те, що купити їх буде не проблематично, була.

- Гаразд, але я зустріну тебе в аеропорту і сам відвезу до Ортеля?

- Ні, давай я все-таки дістануся сама, раптом ми розминемося, або рейс затримають, - я намагалася позбутися Іва на той випадок, якщо мені не вдасться дістати квиток на сьогоднішній рейс.

- Подзвони мені перед вильотом, і ми все вирішимо.

Ася повернулася ввечері, у супроводі хлопця, який день тому кричав у неї під вікнами, а тепер вони наче помирилися. Як можна було його пробачити?

- Мама завжди казала мені, що найлютіший ворог може стати добрим другом, а іноді навіть врятувати життя, - мрійливо сказала вона, ніби виправдовуючись переді мною. Тепер Ася не здавалася такою суворою, як раніше.

Ми попрощалися з нею, обмінявшись адресами електронної пошти, і за півгодини я вже опинилася в аеропорту.

Після того, як я помирилася з Івом, дізналася, що бабусі не начхати на мене, і знайшла чуйну подругу, удача закінчилася. Квитків на сьогоднішній рейс не було. До відльоту залишалося півтори години, і я сподівалася, що за цей час хтось відмовиться від квитка, нескінченно цікавлячись цим моментом у робітниці стійки реєстрації.

Я сіла в крісло. Розслабитися не виходило. Варто зізнатися Іву, що я не зможу прилетіти сьогодні. Дістала телефон, але він не вмикався. Я вдавлювала кнопку, що є сили, але результату не було.

- Прокляття! - прошипіла я, і стукнула телефоном по підлокітнику. Екран засвітився, видаючи помилку, і погас знову.

- Ти дуже погарнішала, Луїза, - почула я зовсім поруч, і витріщивши очі, закрутила головою. У привабливому чоловікові, який сидів навпроти мене, я впізнала Альфа.

Після цього усвідомлення всередині мене все стиснулося. І це були не старі почуття, а якась огидність і чомусь страх. Наче ми з ним сиділи не в людному залі, а в закритій маленькій кімнаті наодинці.

- Ми знайомі? - прикинулася я, сподіваючись, що він скоріше відстане. Але Альф посміхнувся, закотив очі і підсів ближче до мене.

- Я розумію, що більшого мерзотника ти у своєму житті не зустрічала, але брехати не обов'язково. Ти пам'ятаєш мене.

– Чому ж не зустрічала? Його звуть Ед Гарсія, він, до речі, був твоїм коханцем, якщо раптом ти забув, - я постаралася взяти себе в руки, і продовжила розмову.

- Ким він був? Що за маячня? Ед зовсім дофантазувався і думає, що якщо він цього хотів, то так все й було?

- І навіть те, що він підстелив під тебе свою дочку, тебе не підкупило? - з ненавистю в голосі видала я.

- Ти була поза рахунку, якщо ти про парі, - підморгнув Альф. – Правда. Ти мені сподобалася. І Ед тут ні до чого. Він так приревнував, що мало не вигнав із вашого будинку. Дурень. Але загалом... Хіба ти захотіла б бути зі мною, знаючи всю правду? Може, так і краще.

- Гаразд. Все це не важливо, - зітхнула я і поправила ремінець сумки. Що він хотів мені сказати? Що був закоханий у мене? Нісенітниця. – Мені потрібно перевірити, чи не звільнилося місце у літаку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍