Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід

Вони були вільним чаарданом, родом війни, а їхнім кха-даром був сам Ласкольник.

Як і Кошкодур, вона сунула лук у сагайдак і витягнула шаблю. І вперше була задоволена, що Бердеф зник. Якщо можеш врятувати друга від наглої смерті — зроби це.

Вони зупинилися в кількадесяти кроках перед стіною чарів і розвернули коней.

Опинилися в колі, одну половину якого становили чари, а другу — озброєні люди. Дагена лише раз озирнулася на сірі смуги, що клубочилися позаду, та скривилася. Це явно перевищувало її Силу. І Силу її бабці теж, промайнуло в голові Кайлін. Вона легенько усміхнулася. Холод, що бив від чарів жереб’яра, відчувався аж сюди.

Блискавки затрималися за сотню ярдів попереду. З їхніх рядів знову вирвався самотній вершник. Проте цього разу він тримав списа наконечником униз, а шолом повісив на його тупий кінець. Пас пересунув на стегнах так, аби піхви шаблі теліпалися десь за спиною, а щит повісив біля сідла. Їхав домовлятися.

Посередині дороги затримався й труснув списом. Шолом задзеленчав.

Ласкольник поволі зняв свого шолома й надягнув його на луку сідла. Підвів обидві руки.

Кочівник під’їхав ближче. Кайлін виразно бачила його обличчя, замолоде як для Вершника Бурі, і дивно несміливе. Се-кохландієць огорнув їх поглядом, похитав головою, відкрив та закрив рота — і знову його розкрив.

— Усі, — прохрипів він обвітреними губами. — Ви доїхали сюди всі.

Ласкольник трохи нахилився уперед, наче зацікавлений.

— Де попередній посланець?

— Мертвий. Стріла потрапила йому в рота.

— Тож, напевне, не зможе говорити. А як звуть тебе? Або ж — ні, — виправився він. — Не кажи. Це неважливо. Чого хочете?

— Я маю пропозицію про здачу…

— А-а-а, це тому ви скакали за нами пів дня. Але я не можу взяти вас у полон. Поспішаю до Літрева. Але якщо поїдете до Малого Биндера, то я дам вам листа до командира тамтешнього полку. Він повинен поставитися до вас лагідно.

Вони засміялися. Але без злостивості — просто як від добрячого жарту. Зате молодий посланець почервонів та вказав рукою собі за спину.

— Я…

— Ні, — кха-дар перервав його тихо, але із натиском. — Ти не можеш махати руками й примусити їх атакувати, бо вони отримали наказ взяти мене живцем. Наче те, чи дам я вам взяти себе живцем, аж ніяк не залежить від мене самого. Скажи мені, посланцю, чи ваші жереб’яри черпають Сили богів?

— Не… не розумію.

Ласкольник вказав рукою на загін, що їх оточував.

— Один із них пів дня утримує Сіру Мережу для кількасот коней. Він… Він насправді рівний за силами з нашими великими бойовими магами. Другий поставив у нас за спиною стіну чарів, яку можна було б використати для бою проти цілої армії. Це також потужний чаклун. Але це дорого коштує. Надто дорого.

Се-кохландієць кліпав, не розуміючи. Ласкольник зітхнув.

— Запитаю інакше. Чи не вважаєш ти, що вони мали б уже втомитися?

Кха-дар звів руку. Дзенькнув лук, і в небо полетіла одинока стріла. Молодий кочівник сидів із відкритим ротом, вирячивши очі на яскраву стрічку, що тяглася за нею. Стріла увіткнулася в небо високо-високо, мало не на межі видимості. Якби не червона стрічка, що фуркотіла за нею, вони точно втратили б її з очей. Якусь мить усі — чаардан і Блискавки — сиділи нерухомо, із головами, задертими в небо. Дехто навіть не встиг запитати себе, що, власне, означає цей сигнал, коли надійшла відповідь.

А надійшла вона від землі — та затремтіла, ніби прошита дрожем, що передував жару. Кайлін відчувала це тремтіння навіть у сідлі, а тоді зрозуміла — відчуваючи, як запирає їй дихання від радощів, — чим воно є. Земля тремтіла так, коли тисяча панцирної кавалерії йшла в атаку. Сьомий наближався.

Йому передувала хвиля чарів. Щось ударило ззаду в морозний мур, і стіна за їхніми спинами вигнулася, захвилювалася й дихнула морозом. Але Ласкольник мав рацію: утримування таких потужних чарів настільки довго було потворно важкою справою. І навіть жереб’яр, що Силою дорівнював великим бойовим магам Імперії, платив за це страшну ціну. Та й чародії, що служили в гвардійському полку, також не з-під хвоста сороки випали. Хвиля гарячого, розігрітого повітря обкрутилася навколо сірої стіни і вдавила її в землю.

Лінія Вершників Бурі заклубочилася. Власне, вони мали два виходи: кинутися на чаардан, що спокійно стояв навпроти них, або розвернути коней і втекти від загрози, що наближалася. Мабуть, їм забракло доброго командира, когось, хто блискавично прийняв би рішення й видав відповідні накази, бо хоч земля і тряслася все сильніше, загін стояв на місці, мовби закоренився в землі. Тільки коли чари жереб’яра були зламані, кількадесят вершників рушило до відчайдушного наступу на загін Ласкольника. Решта досі стирчала на місці.

Свисток кха-дара розвернув чаардан і він також почвалав угору схилом долини. Після кількох різких команд всі вистроїлися у вузький подвійний ряд.

У мить, коли вони наблизилися до межі долини, з-за неї вирвалися панцирні хоругви. Стіна вершників розділилася по обидва боки чаардану й тупочучи копитами, фуркотячи плащами та зеленими хустками, ринула по схилу. Ті кількадесят кочівників, які переслідували загін Ласкольника, миттєво були стоптані й стерті в пил.

Чаардан зупинився. Цього разу без команди. Розвернув коней і встав з краю долини. Вид і справді був як із найкращих лож найкращого театру. Проте зараз не вони грали головну роль у цій драмі.Блискавки вже були розгромлені. Щоправда, вони чинили опір гвардійцям, що атакували, але, здається, лише тому що не мали іншого виходу. Ті неповні три сотні, які замикали пастку, переважно сиділи на конях, майже загнаних до смерті. А стосовно другого жереб’яра Ласкольник був таки правий — Сіра Мережа висотала з нього всі сили. Тож коли їх атакував Сьомий, він уже не зміг заплести її знову. Зрештою, може, він загинув під час першої навали, хтозна? У будь-якому разі жодні чари не засяяли над стіною вершників, тож за кілька ударів серця обидва загони перемішалися між собою, утворивши шеренги, що клубилися від людей, брязкали залізом і видавали нелюдські крики. Тільки побачивши тих, хто б’ється, Кайлін усвідомила, що свої півпанцирні хоругви Імперія озброювала та укріплювала на зразок Блискавок. Схожі кольчуги, шоломи, схожі шаблі й списи. «Якби не плащі й зелені хустини, важко було б зрозуміти, хто кого лупцює», — подумала вона кисло. Майже тієї миті атакуючі зламали лінію опору а’кеерів, а Вершники Бурі кинулися навтьоки.

Але тікати було нікуди. Через протилежний край долини перелітала нерегулярна, розкошлачена