Бернард Вербер - Завтра будуть коти

class="p1">— Якомога швидше. Кожен день бездіяльності — втрачений день.

Не маю бажання вести дискусії: сонце підбилося високо і вже допікає мені, я витягуюсь і поволі засинаю, тим часом як Анжело ссе молоко. Я отримала свою денну дозу емоцій. Глибоко шаную Піфагора, але мені недостатньо просто коритися йому. Перш ніж поринаю в сон, з’являється думка: якщо йому так вже хочеться армії, щоб завоювати місто, нехай звернеться до Есмеральди, я впевнена, що вона не забариться піти за ним слідом…

20. Промова над водоспадом

Сниться, що Есмеральда співає, наче Каллас.

Сила її голосу надихає Піфагора, і він співає разом з нею. Потім до них приєднується лев Ганнібал і підхоплює ту саму мелодію у нижній тональності. Анжело теж нявчить пронизливим дитячим голосом, відтворюючи ту саму музичну тему.

«Мистецтво возвеличує все і робить митців безсмертними, — проголошує уві сні Піфагор. — Навіть після смерті Каллас продовжує співати в інтернеті і в наших снах. Нам також треба здобувати безсмертя через мистецтво. Треба вигадати наше котяче мистецтво. Есмеральді це вже майже вдалося, чуєш?»

Уві сні я сердито стаю перед ними: «Мені не хочеться співати, я вмію спілкуватися з усіма без слів. У цьому моя сила, бо я — реінкарнація давньої богині Єгипту Бастет».

Мене розбудив послід, що впав на голову.

Підводжу голову і помічаю десь двадцятеро ворон, що сидять у верховітті мого дерева. Мабуть, пацюки полюють і на них. Не знаю, де ці птахи відкладають свої яйця, але я впевнена, що пацюки знаходять їх і жеруть.

Я голодна, тому видряпуюся нагору, щоб упіймати одну з цих пташок, але щойно підношу лапу, як вони миттєво здіймаються в повітря. Шкода, що я не вмію літати.

Умиваюся, щоб зчистити послід ворони, який намочив шерсть. Сонце підказує мені, що вже далеко по обіді.

Позіхаю, потягуюся. Анжело спить у кутку, Піфагора вже нема.

Навколо чомусь мало котів. Це якось ненормально. Наважуюся залишити нашу схованку, щоб подивитися, що відбувається. Свіжі сліди лап ведуть в одному напрямку. Йду туди і бачу котячий тлум на березі озера.

Всі погляди спрямовані вгору — на скелястий виступ над печерою, звідки виривається водоспад.

Вода з гуркотом падає вниз, утворюючи білу піну.

Помічаю на виступі над водоспадом Піфагора. Він підвівся на задні лапи і стоїть, наче людина. Я не знала, що він може так добре і так довго втримувати рівновагу.

Загальна увага прикута до бузкового ковпачка його Третього Ока.

Підходжу і чую кінець промови:

— …армію котів, щоб звільнити місто від щурів, розповсюдників чуми.

Один перс із дуже довгою шерстю просить слова.

— Пацюки тепер сильніші, ніж ми, — нагадує він. — Якщо опинимося по інший бік барикади — програємо. Я ж маю для спільноти іншу пропозицію. Як і ти, Піфагоре, я вважаю, що ми не можемо залишатися тут: нам врешті-решт забракне їжі, що змусить нас жерти одне одного, тут ти маєш рацію. Але… замість того, щоб нападати на місто чи залишатися тут, пропоную піти на захід. Одного разу ми з моєю служницею були там, і пригадую велетенське плесо — всюди зелена вода, доки сягає око. І там було багато риби. І не було жодного пацюка.

— Я боюся води, — каже один кіт.

— Я теж, — кидає інший.

— І я, і я!.. — чується звідусіль.

— Знаю, знаю, — відказує перс. — Раніше я теж боявся води. Але якщо вибирати між пацюками і водою, думаю, що таку перешкоду, як вода, легше здолати. Коли ми прибудемо туди, зможемо ловити свіжу рибу. Ми всі любимо свіжу рибу, правда ж? З нас уже досить худих зайців і хворих ворон. Варто спробувати.

Піфагор чекає, поки перс завершить і запанує тиша.

— Те, що ти називаєш «велетенським плесом», люди називають «морем». А місто, в якому ви були, мабуть, Довіль. Там справді є пляжі, багато солоної води, повно риби, але…

Ці прості слова справили ефект, присутні були вражені точністю його знань.

— Не думаю, що рибу так легко впіймати. Але якщо ви хочете помандрувати в Довіль і там ловити сардини, пірнаючи у крижані хвилі, я, звісно, не можу ні затримати вас, ані заперечити тому, що пропонує мій суперник.

— Звідки тобі все відомо? — запитує якась кішка.

— Я маю доступ до Знання.

— Якого ще «знання»?

— Людського знання з усіх часів і всіх куточків світу.

— Звідки воно в тебе?

— Ця інформація прийшла до мене через те, що ви бачите у мене на тім’ї. Моє Третє Око.

Він нахиляє голову, знімає бузковий ковпачок і показує заглиблення бездоганної прямокутної форми, яке веде просто до його мозку.

— Завдяки цьому я знаю те, чого ви навіть не можете уявити.

Серед слухачів запала довга мовчанка.

— Ми гинемо від голоду, — нагадує один вуличний кіт. — Твоє Знання нічого не варте, якщо не нагодує нас.

Піфагор стає на чотири лапи і пояснює.

— Достатньо вирішити, що ми мусимо діяти, аби взяти в руки наші долі. Наші єдині справжні суперники, пацюки, значно слабші, ніж ви думаєте. Здолайте ваші страхи, довіртеся мені, нам треба сформувати котячу армію, напасти на них і перемогти.

— Хто ти насправді, ти, старий худий сіамцю з діркою в голові? Тут тебе ніхто не знає.

— Мені нема чого приховувати. Колись я був піддослідним котом у лабораторії, але переконав одну людину жіночої статі звільнити мене з цієї в’язниці. Вона відкрила мені це Третє Око в черепі й навчала мене. Так я відкрив для себе історію людей. Обрав собі ім’я на честь одного з них, який здавався мені найцікавішим і наймудрішим: Піфагор.

Цього разу вуха слухачів нашорошились, йому вдалося привернути їхню увагу.

— Ти сам обрав собі ім’я? — питає захоплено кішка тигрового окрасу.

— І ким він був той твій Піфа як-його-там? — питає інша.

Цього разу вуха нашорошилися більше, увага зросла.

— Піфагор жив дві тисячі п’ятсот років тому і був надзвичайно мудрим і далекоглядним чоловіком. Коли людське суспільство перебувало в занепаді, охоплене жорстокістю, глупотою і страхом, він змінив менталітет своїх співвітчизників. Він відкрив їм очі на їхнє незнання, змусив їх побачити світ за межами простого безпосереднього сприйняття за допомогою відчуттів. Піфагор вигадав слово «філософія» і слово «математика». Він створив школу, щоб навчати учнів, які мали стати розумними і далі поширювати мудрі думки. Піфагор провадив людство до миру й мудрості, тому я обрав його ім’я, щоб так само вести за собою моїх одноплемінників.

Юрба налаштована скептично. Як і я, більшість котів не розуміє сенсу значної кількості слів, які чує