Лі Бардуго - Королівство шахраїв

заблищало на сонці. Півметра. І ось вона перед ним. Їм досі потрібно забратися з моста. Ван Ек не дасть так просто це зробити.

— Твої ножі? — коротко поцікавився він.

— Вони всередині пальта.

Ван Ек відпустив Еліс, і його вартові повели її геть. Ці червоно-золоті форми досі непокоїли Каза. Щось було не так.

— Ходімо звідси, — промовив він, і в руках з’явився ніж для устриць, котрим можна було перерізати її мотузки.

— Пане Бреккер, — озвався Ван Ек. Каз почув у його голосі збудження й закляк. Можливо, цей чоловік знався на блефі краще, ніж він гадав. — Ви дали мені своє слово, пане Бреккер! — Ван Ек кричав із театральними інтонаціями. Усі в Клепці, хто міг його почути, обернулися, щоб повитріщатися. — Ви заприсяглися, що повернете мені дружину і сина! Де ви утримуєте Вілана?

І тоді Каз побачив їх — багряний потік, що рухався в напрямку моста: міська варта зі зведеними гвинтівками й довгими кийками заповнила вулиці Клепки.

Каз вигнув брову. Нарешті з крамарем ставало цікавіше.

— Оточіть міст! — наказав один із вартових. Каз озирнувся через плече і побачив ще більше офіцерів міської варти, що перекривали їм шлях до відступу.

Ван Ек вишкірився.

— Може, тепер зіграємо по-справжньому, пане Бреккер? Міць мого міста проти вашої зграйки злодюжок?

Каз не завдав собі клопоту відповіддю. Він штовхнув Інеж у плече, і дівчина обернулася, простягаючи йому зап’ястя, щоб Каз зміг розітнути її пута. Бреккер кинув ніжу повітря, довіривши їй упіймати його, поки сам уклякнув, щоб зайнятися кайданками, а відмикачки вже ковзнули йому до пальців. Каз чув, як наближається гупання черевиків, відчув, як Інеж відхилилася назад над його постаттю, що стояла навколішки, і почув тихенький свист, а потім звук тіла, що падає. Замок піддався під Бреккеровими пальцями, і кайдани впали. Хлопець підвівся, крутнувся, побачив на землі одного офіцера міської варти, під оком у якого стирчало руків’я ножа для устриць, та ще більше багряних уніформ, що квапливо наближалися до них звідусіль.

Він підняв ціпок, щоб подати Джасперові знак.

— Західний край, квіткова баржа, — повідомив Марі. Більшого не знадобилося — вона скочила на бильце моста і зникла за його огорожею, не замислившись ні на мить.

Над головами вибухнула перша партія феєрверків — бліді барви в полуденному світлі. План набирав обертів.

Каз витяг із кишені моток шворки для сходжень і приладнав її гачок на бильце. Поруч він зачепив за огорожу воронячу голову свого ціпка, підтягнувся вгору й перестрибнув через бильце, інерція понесла його над каналом. Канат туго натягнувся, і хлопець, мов маятник, полетів дугою назад до моста, зістрибнувши на палубу квіткової баржі поруч із Інеж.

Два човни міської варти вже поспішали до них, а більшість офіцерів кинулася вздовж причалів до каналу. Каз не знав, до чого вдасться Ван Ек, — він навіть не сподівався, що той залучить до справи міську варту, — проте був переконаний, що крамар спробує перекрити їм усі шляхи до втечі. Пролунав вибух чергової серії бомб, і високо в небі над Клепкою розквітли спалахи рожевого й зеленого. Туристи раділи. Схоже, вони не помітили, що два вибухи пролунали з каналу і пробили дірки в носі одного з човнів міської варти, змушуючи чоловіків стрибати за борту води каналу, поки судно йшло під воду. «Гарна робота, Вілане». Він виграв їм трохи часу і зробив це, не викликавши паніки серед свідків у Бочці. Казові потрібен був гарний настрій у натовпі.

Бреккер кинув у канал кошик з дикою геранню попри протести продавця квітів і схопив одяг, який сьогодні вранці там заховав Матаяс. Посеред дощу з пелюсток і квіту хлопець огорнув плечі Інеж червоним плащем, поки дівчина прив’язувала свої ножі. Вона здавалася майже так само збентеженою, як продавець квітів.

— Що? — поцікавився Каз, простягаючи їй таку ж, як у нього, маску Багряного Пана.

— Це були улюблені квіти моєї мами.

— Приємно знати, що Ван Ек не вилікував тебе від сентиментальності.

— Я рада, що повернулася назад, Казе.

— Приємно, що ти повернулася назад, Маро.

— Готовий?

— Зачекай, — наказав він, прислухавшись. Феєрверки стихли, і за мить він почув звук, на який чекав, — мелодійний передзвін монет, що падали на хідник, а слідом за ним залунали захоплені вигуки натовпу.

— Тепер, — озвався Каз.

Вони схопили канат, і Бреккер різко смикнув. Мотузка скоротилася з високим дзижчанням і потягла їх угору зі швидкістю вибуху. За кілька секунд вони знову стояли на мосту, проте сцена, яка чекала на них, безсумнівно, відрізнялася від тієї, звідки вони втекли менш ніж дві хвилини тому.

У Західній Клепці панував безлад. Усюди були Багряні Пани — п’ятдесят, шістдесят, сімдесят Панів у червоних масках і плащах кидали в повітря монети, поки туристи штовхалися і пхалися, сміялися й галасували, повзали рачки, а місцеві приєдналися до них, абсолютно не зважаючи на офіцерів міської варти, які намагалися протиснутися крізь натовп.

— Мамо, тато, оплата житла! — кричала юрба дівчат від дверей «Синіх квітів Сафо».

— Не можу, мій любий, грошей катма! — підхопив у відповідь Багряний Пан і кинув у повітря чергову хмарку монет, змушуючи натовп знову зайтися несамовитими зойками радості.

— Розійдіться! — крикнув капітан вартових.

Один з офіцерів спробував зірвати маску з Багряного Пана, який стояв біля ліхтарного стовпа, і натовп освистав його. Каз і Мара пірнули у вир червоних плащів і людей, що билися за монетки. Каз почув, як ліворуч сміється за маскою Інеж. Він ніколи не чув, щоб вона так сміялася — легковажно й нестримно.

Раптом глибокий оглушливий «бум» струсонув Бочку. Люди попадали, хапалися одне за одного, за стіни, за будь-що, що потрапляло під руку. Каз ледве встояв на ногах, підтримавши себе ціпком.

Коли він подивився вгору, здалося, наче він намагається прозирнути крізь густу вуаль. У повітрі висів щільний дим. У Бреккера дзвеніло у вухах. Він чув налякані крики й сповнені жаху плачі, наче вони лунали звіддалік. Повз нього примарним мімом пробігла жінка, обличчя й волосся якої вкривали пилюка і тиньк. Вона притискала руки до вух, а з-під долонь текла кров. У фасаді «Білої троянди» зяяла дірка.

Каз побачив, як Інеж підняла маску, і знову напнув її дівчині на обличчя. Хлопець похитав головою. Щось було не так. Він планував дружній заколот, а не масову катастрофу, та й Вілан був не з