Марі Керімей - Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей

Глава 19

Глава 19

— Мелі? — почула за своєю спиною жіночий голос.

— М? — повернула я голову до Марлін.

— Я хочу, щоб ти працювала на мене.

Тиждень пролетів швидко, мов одна хвилина. Я старалась уникати Кларка та він схоже теж. Немов ми тікали від того, що сталося. Навіть на спільні сніданки чи вечерю він не з'являвся. Це тішило мене й додало мені сил. Коли Марлін запропонувала роботу, я шокувалася. Ну, як запропонувала, вона захотіла, а мені потрібно було щось на це відповісти.

— Чому? — запитала, не розуміючи.

— Бо мені потрібна надійна людина, — досить серйозно говорила жінка.

— Там же працює Кларк, то навіщо ще я там? — я посміхнулась та сіла біля жінки на диван. — Чи ви і йому не довіряєте? — мовила свої здогадки та взяла жінку за руку.

За ці дні вона мені стала рідною, мов друга мама. Ця жінка піклувалась про мене та завжди була поряд. Але я не розуміла одного... До мене вона ніжна та лагідна, а до свого сина груба та холодна. Мене це неабияк бентежило.

— Знаєш, іноді потрібно спершу перевірити, а тоді робити висновки. Так що відтепер ти будеш керуючою мого нічного клубу, — твердо мовила жінка та встала з дивану.

— Але Кларк має цю посаду, — заскиглила я. Не хотілося мені відбирати роботу в чоловіка та потрапити під його гарячу руку. Е, ні...

— Ви будете співпрацювати вдвох, — холодність жінки мене лякала. Вона наче навмисно зводила мене зі своїм сином. Наче хотіла, щоб ми завжди були поряд.

— Але йому це не сподобається, — знову спробувала відвести від себе біду.

— Його ніхто не питає. Збирайся, за пів години виїжджаємо.

Жінка пішла, а я лишилась повністю спантеличила та розгублена. Все ж попадати під гарячу руку до Марлін мені не хотілося, тому я швиденько пішла одягатись. 

Мій вибір впав на: чорний топ, що перехрещувався на шиї та спідницю з високою посадкою. Легкі туфлі й готово. Волосся я зв'язала в тугий хвіст, щоб відкрити свою шию та вдягла кілька прикрас. 

Вийшовши на вулицю, сіла в машину. Марлін оцінила мене свої поглядом та посміхнулася. 

***

— Доброго всім вечора. Прошу вашої уваги, — Марлін говорила суворо та впевнено. Наче в армії, всі так само стояли по стійці струнко. Та пильно вдивлялись на жінку. Навіть тишу ніхто не порушував. Я зніяковіла та почервоніла. Я не зможу керувати так, як Марлін. Та я ніколи нікого образити не можу. Не те щоб ще й керувати. — Представляю вам вашого нового керівника, Меланія Рошерман. 

— А як же Кларк Веллс? — запитала якась білявка дуже вже мені здалось, збуджено. Певно у них з Кларком, щось є? Та не моє, то діло. 

— У вас буде два керівники, — продовжила говорити жінка. — Але головним керівником у вас буде Меланія. 

Всі дивилися на мене, а я була готова провалитись крізь землю. Я навіть не очікувала такого від себе. Мов мале дитя, ну чесне слово.

— Таро, покажи усе Меланії та введи в курс справи, — мовила жінка та покинула велику залу разом зі мною та з усіма тут працівниками. 

До мене підійшла приваблива брюнетка, з дуже незвичною зовнішністю. Я б сказала індійською. Очі в неї теж були не звичні, якісь більш походили до блідо зеленого, чи то світло коричневого. Важко було збагнути. Носик акуратний та трішки кирпатий, пухкенькі губи та виразні вилиці. 

— Ходімо, — промовила вона усміхнено та пішла десь у бік коридору. я не розуміючи попленталась за нею. 

— У нас усе тут дуже просто. Керівник має слідкувати за порядком, вибирати дівчат клієнту та враховувати його побажання. Є звісно правила, але з ними вам краще допоможе Кларк, — після згадки про хлопця, дівчина загадково посміхнулась та минаючи ще одну залу повела мене десь по сходах вверх. — У нас не звичний клуб.

— Та то я вже помітила по назві, — засміялась я. Клуб називався "Райська насолода", тому збагнути, що то за клуб було не важко.

— А ще у нас не прості клієнт. У нас загалом еліта. тому буває складно. Одне правило я вам таки можу сказати точно. Нам заборонено заводити стосунків з клієнтами поза клубом. Ми всі підписували договір, тому краще цього не робити, — попередила мене дівчина, а я шоковано дивилась на неї.

«Що ж це за правило таке!» — обурилась я у своїй голові. 

Ми зайшли у просторий кабінет, де витала атмосфера «бос тут все ж чоловік». Все у витриманому та темному стилі. Ніякої тобі рожевості чи білих стін. Мені сподобалось. Я пройшла всередину та оглянулась в різні боки. Навіть більярдний стіл був присутній та й кабінет був більше схожий на ігрову.  Якби не папери на столі та все ж той самий письмовий стіл, то я б подумала, що то й  дійсно ігрова. 

— Це, дійсно, кабінет? — запитала я в Тари, бо не вірила своїм очам. 

— Звісно, — усміхнулася дівчина. 

Я підійшла до столу та сіла в крісло, провела руками по дерев'яному столі та відчула легку ейфорію. 

— Щось бажаєте, БОС? — дівчина виділила останнє слово в лестиво, від чого мені стало аж гидко.

— Ні, можеш бути вільною.

Тара покинула мій кабінет. Я сказала «мій»? Ото вже точно здуріла. Дівчина залишила наш з Кларком кабінет та зачинила двері.

Я зітхнула та подумки себе сварила. І як тепер я буду з ним працювати? Навіть вдома його уникаю, а тут ще й будемо йти пліч-о-пліч. Жах... 

Я почала шукати на робочому столі хоч щось для ознайомлення, бо запитувати Кларка я все ж не буду. Не хочу з ним навіть бачитись. І взагалі не буду знаходитись в кабінеті. Краще бігати по залам нічного клубу. Я знайшла кілька цікавих паперів з замовленнями в клуб з випивкою та їжею. Ще кілька документів про видачу зарплатні та здивувалась, як багато ці працівниці та танцівниці тут заробляють, але й не дивно. Як говорила Тара, то тут водяться багатії. Від одного слова «багатії» мене вже нудить. Мені вистачило й Олександра у своєму житті. Більше я не хочу так помилитись. Краще вже жити в бідності, як я жила до зустрічі з ним. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍