Грем Грін - Монсеньйор Кіхот

нам наслідувати приклад святого апостола Павла? Ви ж знаєте, щó він писав у своєму посланні до Тита: «Багато-бо є неслухняних, марнословців, звідників… їм треба уста затуляти»…

Єпископ зробив паузу, сподіваючись, що отець Кіхот відгукнеться на його слова, але той мовчав. Як видно, єпископ визнав це за добрий знак, бо, заговоривши далі, перестав казати «монсеньйоре», а вдався до простішого й приязнішого «отче».

— Ваш друг, отче, вочевидь забагато випив і, коли вас обох знайшли, був не при тямі. Не прокинувся навіть тоді, коли до нього заговорили. Отець Еррера помітив також у вашій машині багато вина. Я так розумію, що у вашому знервованому стані вино було для вас неабиякою спокусою. Особисто я вживаю його тільки під час меси. А поза церквою волію пити воду. Коли підношу до рота склянку, мені уявляється, ніби я п’ю чисту воду з Йордана.

— Мабуть, не таку-то й чисту, — зауважив отець Кіхот.

— Що ви хочете сказати, отче?

— Та я, ваша превелебносте, несамохіть згадав про те, як сірієць Нааман сім разів занурився в Йордан і залишив у воді всю свою проказу.

— То давня іудейська легенда з дуже далекого минулого.

— Я знаю, ваша превелебносте, і все ж таки… Зрештою, ця історія може бути й правдивою, проказа ж — хвороба незбагненна. А скільки прокажених євреїв могли скупатися там услід за Нааманом? Звичайно, я згоден з вами, що святий апостол Павло — надійніший проводир, але ж ви, напевне, пам’ятаєте, він писав Титові й інше… ні, я помилився, це він писав Тимофієві: «Води більше не пий, але трохи вина заживай ради шлунка твого та частих недугів твоїх».

У спальні запала тиша. Отець Кіхот подумав, що єпископ шукає в пам’яті ще якусь цитату із святого Павла, але він не вгадав. Пауза означала скоріше поворот до іншої теми, ніж зміну настрою.

— От чого я ніяк не можу зрозуміти, монсеньйоре, то це свідчення жандармів, ви помінялись одягом з отим… з отим колишнім мером, комуністом.

— Ми не мінялись одягом, ваша превелебносте, я тільки дав йому свій комір.

Єпископ заплющив очі. Втратив терпець? Чи, може, молився про те, щоб досягти порозуміння?

— Нехай тільки комір, але навіщо?

— Йому здалося, що мені в такому комірі має бути дуже жарко, от я й дав приміряти. Мені не хотілося, щоб він думав, ніби я прагну чимось вирізнитися… В таку спеку носити військову чи навіть жандармську форму, мабуть, куди важче, ніж священицький комір. Отож нам ще пощастило, ваша превелебносте.

— До одного парафіяльного священика у Вальядоліді дійшов поголос про те, що якогось єпископа — чи монсеньйора — бачили, коли він виходив з кінотеатру, де показували скандальний фільм… Ну, знаєте, із тих, що почали йти в нас, коли помер генералісимус…

— А може, той бідолашний монсеньйор не знав, на який фільм він ішов. Назви іноді бувають оманливі.

— Та найобурливіше в цій історії те, що згаданий єпископ чи монсеньйор — ви ж знаєте, люди можуть сплутати, бо і ви, і я носимо однаковий pechera, — так от, виходячи з того ганебного видовища, він сміявся!

— Не сміявся, ваша превелебносте. Може, посміхався.

— Я не розумію, як ви взагалі могли піти на такий фільм.

— Мене ввела в оману зовсім безневинна назва.

— Яка?

— «Дівоча молитва».

Єпископ тяжко зітхнув.

— Часом мені хочеться, — сказав він, — щоб слово «діва» вживали тільки стосовно Богородиці… ну, й, може, ще в жіночих релігійних орденах. Я розумію, ви досі жили в Тобосо дуже відлюдним життям, отож і гадки не маєте, що в наших великих містах словом «діва» у його суто перехідному значенні часто послуговуються для розпалювання похоті.

— Визнаю, ваша превелебносте, таке мені й на думку не спадало.

— Та все це з погляду жандармерії, звичайно, дрібниці, хоч які б вони були скандальні з погляду церкви. Але я і мій колега в Авілі мусили докласти багато зусиль, аби переконати владу заплющити очі на те, що являє собою вже серйозне правопорушення. Довелося звернутись до одного високого урядовця в міністерстві внутрішніх справ — на щастя, він член „Opus Dei“…

— І, як я розумію, двоюрідний брат доктора Гальвана?

— Це вже не так істотно. Він одразу зрозумів, якої величезної шкоди зазнала б церква, коли б перед судом став монсеньйор, звинувачений у тому, що допоміг утекти вбивці…

— Не вбивці, ваша превелебносте. Він не влучив.

— Злочинцеві, що пограбував банк.

— Та ні, ні. То був магазин самообслуговування.

— Я хотів би, щоб ви не переривали мене дрібними уточненнями. У жандармерії в Леоні виявилося, що на тому грабіжникові були ваші черевики, з чітко виписаним на устілці ім’ям.

— Це дурна звичка Тереси, хоч наміри в неї і добрі. Бідолашна боїться, щоб швець після ремонту не віддав їй чужі черевики.

— Не знаю, чи ви свідомо це робите, монсеньйоре, але ви весь час приплітаєте до нашої розмови якісь дрібні й несуттєві деталі.

— Перепрошую… це незумисне… просто я подумав, що вам може здатися дивним, чому мої черевики позначено в такий спосіб.

— Мені здається дивним те, що ви допомагали злочинцеві втекти від правосуддя.

— Він же був озброєний… хоча стріляти, звісно, не став би. Якби він нас убив, то тільки зашкодив би собі.

— У жандармерії зрештою взяли до уваги цю обставину, хоч грабіжник викинув пістолет і твердив, ніби ніколи його не мав. Так чи так, а було з усією очевидністю встановлено, що перед тим ви сховали його в багажнику своєї машини й сказали неправду жандармам. Вони ж то вам зброєю не погрожували.

— Не казав я їм неправди, ваша превелебносте. Хіба що… ну, скажімо так, відповів трохи ухильно. Жандарми ж не питали мене прямо, чи він у мене в багажнику. Звісно, я міг би послатися на те, що був «під великим моральним тиском». Отець Герберт Йоне відзначає, що притягнений до суду злочинець — а я, з погляду закону, був злочинцем — може заявити «я не винний», та це лише умовний спосіб сказати: «Я не винний перед законом, поки мою вину не доведено». Отець Йоне навіть визнає за злочинцем право трактувати звинувачення як наклеп і наводити докази своєї нібито безневинності — але тут він, як на мене, заходить надто далеко.

— А що це за такий отець Герберт Йоне?

— Визначний німецький теолог-мораліст.

— Хвалити Бога, хоч не іспанський.

— Отець Еррера дуже шанує його.

— У кожному разі, я приїхав сюди не для того, щоб дискутувати з питань теології моралі…

— Я, ваша превелебносте, завжди вважав цю науку дуже плутаною. Приміром, і досі не