Уляна Пас - Згадай мене, Уляна Пас

- Нахились! - командую, і він без слів подається вперед. Коли його обличчя опиняється зовсім близько, стає до біса ніяково. Навіть думка з'являється, що дарма я все це розпочала. Тільки от дороги назад немає, тому однією рукою підтримую його за підборіддя, а іншою спочатку протираю кров і наношу мазь на ранку. Рома хмуриться, коли починає щипати, а я, не вигадавши нічого кращого, починаю дмухати на ранку. 

- Що ти робиш? - його голос зараз практично не схожий на звичайний. Хриплий такий і тягучий. У салоні стає дуже задушливо і хочеться зняти куртку. Обличчя горить, і від погляду хлопця спиною бігають мурашки.  

- Не хочу, щоб тобі було боляче, - шепочу. Тільки-но збираюся забрати руку і відступити, як несподівано Рома накриває її своєю долонею. - А що робиш ти? - розгублено питаю. 

Він нічого не відповідає. Просто розглядає моє обличчя кілька секунд так прискіпливо, наче намагається згадати, а тоді просто бере і цілує…

Здається, я просто сплю, тому що це не може відбуватися в реальності. Це ж Рома! Мій друг, якого я знаю усе своє життя! Але зараз його язик у мене в роті, а руки десь під курткою, але я навіть не думаю його зупиняти. 

Весь світ звужується до салону цього автомобіля, і навіть, якщо зараз настане кінець світу, я точно помру щасливою. Щасливою, тому що нарешті зрозуміла свої почуття до Роми. Я кохаю цього хлопця і готова зробити все, щоб він згадав, що також кохає мене!

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно