Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен

Ви здивувалися, мабуть,

Що хлопчик крихітний отут…

і так далі, супроводячи декламацію вимушеними, незграбними жестами, ніби машина, в якій щось попсувалося. Але так-сяк воно щасливо допхалося до кінця, його щедро нагородили оплесками, і воно, незграбно вклонившися, зійшло зі сцени.

Збентежена маленька дівчинка пролепетала: «Було ягня у Мері» тощо, зробила жалюгідний реверанс, дістала свою порцію оплесків і червона від щастя сіла на місце.

Потім дуже впевнено на естраду вийшов Том Сойєр і, люто підвищуючи голос і несамовито жестикулюючи, почав декламувати старе, але невмируще: «Дайте мені волю або дайте мені смерть!» Та, дійшовши до половини, він запнувся, його охопив переляк; ноги в нього тремтіли, горло щось стискало, він не міг вимовити ні слова. Щоправда, слухачі, очевидно, симпатизували йому, але ж вони мовчали, і ця мовчанка пригнічувала Тома ще більше, ніж навіть їхнє співчуття. Учитель нахмурився, і це зовсім погубило хлопця. Том ще трохи поборсався і, зовсім збентежений, зійшов з естради. Були слабкі спроби підтримати його оплесками, але оплески одразу ж завмерли.

Далі йшли: «На кораблі стояв юнак», «Ассірійці вирушили» та інші перлини декламації. Потім були вправи з читання і з граматики. Жалюгідний латинський клас з честю продекламував свої добре визубрені фрази. Далі юні леді повинні були особисто читати свої власні твори. Це було окрасою програми. Кожна по черзі ставала на край платформи, прокашлювалась, підносила до очей свій рукопис, перев՚язаний гарненькою стрічкою, і починала читати, старанно стежачи за «виразністю» та за розділовими знаками. Теми творів були ті самі, які в подібних випадках розробляли матері, бабусі й прабабусі цих дівчат і взагалі всі предки жіночого роду аж до хрестових походів: «Дружба», «Спогади про минуле», «Казкова країна», «Переваги освіти», «Меланхолія», «Любов до батьків», «Страждання серця» і т. д. і т. п.

Головною особливістю всіх цих творів була старанно виплекана меланхолія. Друга особливість - багаті та пишні узори «високого стилю». Третя особливість - безнастанне повторювання тих самих улюблених слів і фраз. Від частого вживання вони стали зовсім заяложеними. А найпомітніша і найшкідливіша властивість усіх цих рукописів - нав՚язлива і нестерпна проповідь, яка завжди незмінно махає на останній сторінці своїм куцим хвостом. Про що б не мовилося, робилася спроба за всяку ціну припасувати туди думку, що могла б задовольнити релігійних людей. Разюча нещирість цих проповідей навряд чи комусь потрібна. Та нема жодної школи в нашій країні, де юні леді не почувають себе зобов՚язаними завершити свої твори релігійною проповіддю. І цікава річ: проповідь найлегковажнішої і найбезбожнішої дівчини в школі завжди є найдовша і найсмиренніша. Але годі про це. Бо неприємна правда буде до смаку небагатьом. Повернімося до іспитів. Перший прочитаний твір мав назву «І це зветься - життя?»11

Читання час від часу переривалося схвальними вигуками. Публіка пошепки зазначала: «Дуже мило!», «Як красномовно!», «Вірно!» і т. д. І коли все закінчилось особливо полум՚яною проповіддю, оплески була бурхливі.

Слідом за тим з՚явилася смаглява, чорноока й чорноволоса панночка, зробила ефектну паузу, набрала трагічного вигляду і почала співучим голосом:

«Дивний сон.

Темна й бурхлива ніч. Навколо небесного трону не мерехтіла жодна зірка; але глухий гуркіт важкого грому безнастанно лунав у вухах, а жахлива блискавка гнівно краяла хмарні небеса, нібито зневажаючи ту владу, яку здобув над її жахливою силою уславлений Франклін. Навіть буйні вітри одностайно вирішили покинути свої таємничі притулки і скаженіли, ніби для того, щоб зробити ще жахливішою цю дику сцену.

У цей час, такий темний, такий жахливий, дух мій прагнув людського співчуття,- ось до мене з՚явилась вона -

Мій кращий друг, порадник мій,

Спокійний мій водій,

Всі радощі життя мого –

На шлях ступила мій…»

Цей кошмар займав щось із десять сторінок рукопису і закінчувався надзвичайно суворою проповіддю, що загрожувала такими жахливими карами тим, хто не належить до пресвітеріанської церкви, що заслужив першу нагороду. Твір цей визнано було найкращим на цілий вечір. Міський голова, даючи авторці нагороду, виголосив теплу промову, запевняючи, що «ніколи не чув нічого красномовнішого» і що «сам Данієль Вебстер міг би пишатися подібним шедевром ораторського мистецтва».

Учитель, остаточно осоловілий від вина, відсунув своє крісло і, ставши спиною до аудиторії, почав малювати на дошці карту Америки, щоб потім проекзаменувати всі класи з географії. Але рука погано слухалася його, і в класі залунало стримане хихотіння. Він добре знав, у чому річ, і намагався виправитись. Стирав малюнок і малював знову, але виходило ще гірше, і хихотіння лунало голосніше. Учитель зосередив усю свою увагу на роботі і вирішив не піддаватися хмелеві. Він почував, що справа йде на краще. Але сміх не припинявся, а, навпаки, посилювався. Та воно й не дивно! Якраз над головою вчителя в стелі був отвір, і через отвір повільно спускалася кішка на мотузку, причому голова її була туго закручена ганчіркою, щоб вона не нявкала. Поволі спускаючись дедалі нижче, вона вигиналася всім тілом і тяглася вгору, намагаючись піймати лапами мотузок, а ловила тільки повітря. Хихотіння чулося звідусіль. Кішка була вже за якихось шість дюймів від захопленого своєю справою вчителя… нижче, нижче, ще трохи нижче… мить - і вона у відчаї схопилася пазурами за його перуку і разом з своєю здобиччю миттю була втягнута в отвір на горище. А навколо голого черепа містера Доббінса несподівано розлилося сяйво, бо син маляра позолотив йому лисину!



Після цього збори розійшлися. Хлопці помстилися. Настали канікули.

Розділ двадцять другий
Том чекає кари небесної

Том записався до нового товариства «Юних друзів тверезості», бо членам цього товариства видавали шикарні відзнаки. Він обіцяв не курити, не жувати тютюну і не лаятись. Після цього він зробив нове відкриття, а саме: коли хочеш, щоб людина щось зробила, нехай вона пообіцяє, що не буде цього робити ніколи. Найпевніший спосіб!

Відразу ж Том відчув, що його мучить бажання курити й лаятись. Бажання це стало таким непереможним, що тільки сподіванка при нагоді з՚явитися перед публікою в яскраво-червоному шарфі стримувала його від утечі з товариства тверезості. Наближалося 4 липня12, але незабаром Том відмовився від думки чекати до цієї дати - відмовився