Олександр Петрович Ємченко - Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко

Тетіс, Енцелад, Мімас. А як назвали супутник, відкритий Гюйгенсом? Він, до речі, виявився найбільшим серед усього почту Сатурна. Джон Гершель назвав його просто — Титан, уособлення велетня, гіганта, богоборця, який дарує людям вогонь і щасливе життя. Назвав так і не помилився. Мине час, і хрещеник Гюйгенса — Титан піднесе неабиякий сюрприз — з подальшим вивченням цього супутника у землян зародиться підозра, що на ньому можливе життя.

Наступний, восьмий, супутник Сатурна був відкритий аж у 1848 році. Побачили його відразу три астрономи — англієць Вільям Лассел і американці Вільям та Джордж Бонди (батько і син). За традицією, нове небесне сатурнове тіло назвали ім’ям титана Гіперіона, батька Геліоса, Селени й Еоса.

Минуло ще 50 літ, і американський астроном Едуард Пікерінг явив світові дев’ятий супутник Сатурна, який дістав ім’я титаніди Феби, сестри срібнолукого Аполлона.

Ще через 60 років французький астроном Одуен Дольфюс, вивчаючи резонансні збурення в кільцях Сатурна, передбачив існування десятого супутника цієї незвичайної планети. У 1966 році він сам його й виявив. Пригледівшись пильніше, неабияк здивувався: нововідкритий супутник, рухаючись, змінював свої контури. Що б це могло означати? Дольфюс довго сушив над цим голову і, не допевнившись істини, назвав мінливе тіло Янусом, ім’ям одного з найдавніших римських богів, який мав два обличчя, одне з котрих було звернене в минуле, друге — в майбутнє, тобто одне було старе, друге — молоде.

Тільки пізніше було встановлено, що француз Дольфюс відкрив не один, а два супутники, які рухаються по ексцентричних орбітах і тому із Землі їх видно як одне тіло.

Решту членів великої родини бога часу було виявлено у 1979–1981 роках, коли мимо планети пролетіли «Пионер-11» і два «Вояджери».

«Спиці» на кільцях

Тримаючи курс за межі Сонячної системи, автоматичні посланці Землі по черзі наносили візити планетам-гігантам. Що ж побачили вони у володіннях блідолицього, бога часу? Перш за все було звернуто увагу на фізичні параметри самої планети.

Сатурн — друга після Юпітера гігантська планета Сонячної системи. Його маса становить 21,3 відсотка від маси всіх планет, що обертаються навколо нашого світила. Екваторіальний радіус планети дорівнює 60 000 кілометрів. Сатурн має будову аналогічну Юпітеру. Однак його густина приблизно вдвічі менша юпітеріанської. Температура на поверхні планети досягає мінус 150 градусів. Екваторіальні вітри дмуть з величезною, небаченою на Землі силою.

Ці хрестоматійні дані підтвердили і уточнили космічні апарати, водночас виявивши багато загадкових явищ, які чекають розгадки. Великий, інтерес викликало таємниче джерело радіовипромінювання, розташоване в районі 80 градуса північної широти. Його протяжність досягає 25 000 кілометрів. Зареєстровано було також дивовижні звуки на радіочастотах, що нагадують голоси дельфінів. В одному з кілець Сатурна виявлено електричні розряди, що в мільйони разів перевищують напругу земних розрядів.

Та найбільшою сенсацією стали самі кільця планети. Виявилось, що Сатурн оточений не 6–7 кільцями, а тисячами, сотнями тисяч кілець. Уся їхня множина нагадує на фотографіях грамофонну платівку чи кола на воді, збуреної падінням твердого тіла. Більше того, деякі кільця переплетені (ким і для чого?) поміж собою, немов пасма дівочої коси чи ниті морського каната. Пояснити цю дивовижу неспроможний поки що жоден із відкритих землянами законів небесної механіки.

За даними космічних станцій, ширина окремих кілець становить 17 000 — 28 000 кілометрів, а товщина не перевищує 1–2 кілометри.

З чого ж складається феноменальний обруч Сатурна? Швидше всього з брил льоду або з силікатних утворень, покритих інеєм. Їхні розміри — від 10 сантиметрів до 15 метрів.

Сенсацією стало виявлення в кільцях Сатурна так званих «спиць», які ясно видно на фотографіях планети. Цікаву гіпотезу про їхнє походження висунули вчені відділення радіоастрономії Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР. Вони вбачають у «спицях» гру електростатичних хвиль.

— Як видно, кільця Сатурна складаються з окремих частинок різної величини, в тому числі пилинок діаметром у кілька мікронів, — розповідає доктор фізико-математичних наук П. В. Бліох. — Кожна з них несе електричний заряд. Оскільки однойменні заряди відштовхуються, а різнойменні притягуються, в кільцях Сатурна мають виникати періодичні згущення і розрідження частинок, утворюючи електростатичні хвилі з витягнутими по радіусах кілець гребенями і западинами. При цьому самі хвилі біжать уздовж них, створюючи коливання густини маси пилинок. Ось вони і утворюють на фотографіях картину «спиць». Електростатичні хвилі вже відомі науці: вперше вони були виявлені фізиками в плазмі. Такі ж самі ефекти спостерігаються в іоносфері Землі, сонячному вітрі, процесах, які відбуваються в короні нашого денного світила.

Кільця Сатурна — унікальне явище Сонячної системи. Фантасти приписують їм штучне походження, вчені, виходячи з реальних фактів, дають їм неупереджену оцінку.

Титан — осередок життя?

Як ми вже зазначали, Сатурн оточений великою кількістю місяців. Деякі з них схожі поміж собою, є й неповторні.

Наприклад, Енцелад, діаметром з півтисячі кілометрів. Вражає його блиск. Він найяскравіший не тільки в сімействі Сатурна, а, певне, у всій Сонячній системі. Його світність прирівнюється до яскравості свіжого снігу. А ось Феба, діаметром 200 кілометрів, має надзвичайно темну й похмуру поверхню. Вона лине над Сатурном, немов примара мороку. Та ще й як — у зворотному, ніж усі супутники, напрямку!

Великий інтерес викликав Япет, діаметр якого дорівнює 1440 кілометрам. Його зворотний бік у 10 разів яскравіший від того, що завжди повернутий до планети. «Фасад» Япета покритий якоюсь темною речовиною, що нагадує смолу. На думку вчених, ця речовина має органічне походження. Ні більше, ні менше…

Подивував усіх Гіперіон. Маючи неправильну форму, він постійно змінює свій блиск. На ньому виявлено кратер, що простягається на весь супутник. Це, певне, результат грандіозного зіткнення з великим астероїдом у далекому минулому.

Та найзагадковішим виявився велетень Титан. Він єдиний з усієї когорти планетних супутників Сонячної системи закритий для стороннього ока і єдиний, з якого не видно ні Сонця, ні зірок. Справа в тому,